СЕЛО ЗІ ЗБЕРЕЖЕНОЮ ПЕРСПЕКТИВОЮ

На продовження презентації матеріалів про села району «Все для земляків» даний матеріал присвячується зібранню чернігівців - вихідців з села Авдіївка [1]Сосницького району, яке відбудеться 25 лютого в Чернігові.

В Україні, яка є унітарною державою, існує єдиний вид територіального устрою - адміністративно-територіальний.

Згідно зі ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища та села

Село́ - назва найменшої адміністративно-територіальної одиниці в Україні, одна з найдавніших назв поселень у слов'ян. У Київській Русі селом називали княжий заміський маєток.

Поряд з визначенням «село» для найменших населених пунктів застосовувалося також поняття «хутір». Згідно з традицією, головною відмінністю між ними було існування в селі окремої парафії з храмом. За часів колективізації сільського господарства хутір як загальний спосіб поселення було ліквідовано. Всі сільські поселення стали селами.

В сучасній Україні при віднесенні якогось населеного пункту до розряду сіл чи міст враховується частка людей, зайнятих у сільському господарстві.

Якщо проаналізувати ситуація щодо скорочення кількості населення в селах, то вона найбільш прогресуюча саме там, де відсутній храм. Навіть існує думка про те, що село без храму не має перспективи щодо свого збереження.

До сіл, що зберегли свою перспективу належить Авдіївка [1]Сосницького району - центр сільської ради.

Перша згадка про село відноситься до 1596 р., коли тут поселилися учасники селянсько-козацького повстання під проводом Северина Наливайка, які вирвалися з оточення в урочищі Солониця поблизу Лубен у травні 1596 р. Ними були козаки Авраменко та Волошко.

Проте поселення під назвою Авдіївка існувало ще раніше. Серед місцевих жителів і зараз побутують перекази про те, що найдавнішими жителями Авдіївки були слов'яни-язичники, яких спробували було охрестити в Києві, Чернігові, інших містах. Першим було поселення під сучасною назвою Селище (неподалік від колишнього села Лузіки), яке було засноване наприкінці X на початку XI століття. Видатний вітчизняний археолог, історик права, архівознавець Дмитро Якович Самоквасов (народився на Новгородсіверщині) в у своїх працях вказував на те, що втікачі, які рятувалися від розорення та рабства внаслідок міжусобних війн і набігів кочових народів, були стародавніми поселенцями Волинки, Киріївки, Козлянич, Кудрівки, Авдіївки й іншіх сіл. Якщо виходити з припущення Дмитра Самоквасова щодо походження Авдіївки, то Сіверський боярин Авдій міг бути її засновником і дав існуючому поселенню своє ім'я.

Через Авдіївку з півдня на північ протікала річка, яка носила назву Чернеча та була досить повноводною. За словами старожилів по ній ще в кінці XIX ст. плавали невеликі річкові судна та сплавляли ліс. Ще наприкінці 50-х років минулого століття в озерцях, що залишалися після весняної повені в руслі Чернечої, можна було наловити чимало в’юнів. Чернеча впадала в Убідь і мала кілька приток. Одна з них брала початок за сусіднім селом Шаболтасівка. На сьогодні русло цієї річки заросло лозою та деревами. В окремі роки воно буває досить повноводним і чітко проглядається там, де починаються будинки по вулиці Першотравневій. Про колишню мальовничість цієї місцевості тут щороку нагадують солов’ї своїм чарівним співом.

Авдіївці завжди були у вирії подій. Вони брали активну участь у визвольній війні 1648-1654 рр.

Згідно перепису 1666 р. в Авдіївці було 38 ґрунтових селянських дворів, один підсусідок (категорія зубожілих селян в Україні ХVІ-XVIII ст., які не мали власного господарства та жили в чужих дворах, «у сусідах») і 22 бобилі (категорія безземельних селян у ХVІ-XVII ст.).

Під час російсько-шведської війни 1700-1721 рр. Авдіївка стала ареною боїв. У жовтні 1708 р. в своєму маєтку в Гірках, що під Дігтярівкою, Іван Степанович Мазепа зустрічався з Карлом XII. Український гетьман і шведський король обговорили стратегію та тактику спільних бойових дій проти російського царя Петра І. Деякий час шведсько-українське військо перебувало в Гірках і навколишніх селах - Лоска, Слобідка, Блистова, Студінка, Дегтярівка, Ушивка й інших. Військові загони росіян, що вели наступ на союзну шведсько-українську армію з півночі та заходу, часто заходили до Авдіївки для поповнення продовольства та фуражу. Селяни Авдіївки як могли чинили опір. В наш час в урочищах Глинище та Зельківщина були знайдені кирки, лопати, ґудзики від мундирів. Тут же знаходиться могила воїнів. За опір російським військам село було спалене, багато його жителів загинуло.

В 1847 р. був заснований цукровий завод, а поряд з ним виросло робітниче селище, яке по імені поміщиці Наталії Іванівни Скоропадської назвали Наталіївським. На цьому заводі в 60-х роках XIX ст. вироблялося 13,6 тисяч пудів цукру за сезон із 37 тисяч пудів, що вироблялися в Сосницькому повіті. Сьогодні про селище нагадують три ставки, які залишилися.

В 1856 р. в селі згоріла дерев'яна церква Різдва Христового, а в 1864 р. на кошти місцевих жителів у центрі села була зведена кам'яна Свято-Казанська церква, яка збереглася до наших днів.

Стараннями земського діяча Сосницького повіту Олександра Павловича Карпинського (родом з Чернігівського повіту) в селі в 1875 р. було відкрите земське однокласне училище. В 1901 р. училищу присвоєне ім'я Карпинського. Однак у подальшому навчальний заклад втратив його ім’я.

У 1908 р. в селі була відкрита фельдшерська амбулаторія. Медична допомога, як і навчання в школі, була безоплатною.

Наприкінці XIX ст. (дані перепису 1897 р.) Авдіївка велике волосне село, де налічувалося 524 двори, 2825 чоловік населення. В селі щорічно збирались 5 ярмарків (з 18 по Сосницькому повіту) і щотижневі базари. На ярмарках бували купці не тільки з навколишніх міст і сіл, а й з Києва, Чернігова, Ніжина, російських і білоруських міст. Бували тут і закордонні купці.

У 1921 р. засновано комуну «Свобода», яку в 1930 р. перетворили на колгосп «Перемога». У 1931 р. створено другий колгосп – «Веселий гай». Із 1931 р. почав діяти коноплезавод, а з 1933 р. - МТС.

Першим головою Авдіївської сільської ради був Петро Чепурний, який на початку 30-х років переїхав з родиною до Києва й організував сімейний ансамбль бандуристів.

26.08.1941 р. село було окуповане німецькими військами. 18.09.1943 р. - звільнене.

В Авдіївці народився Герой Радянського Союзу Василь Матвійович Вальков (09.01.1919 р. – 23.04.1945 р.).

У неповні 23 роки він – командир полку. Його полк визволяв Кавказ, Україну, Білорусію, Польщу. Василь Матвійович загинув у бою в передмісті Берліна. За мужність і героїзм, проявлені підполковником Василем Вальковим в роки війни, він був нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденами Кутузова, Олександра Невського та Вітчизняної війни. 27.06.1945 р. Василь Вальков посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

У селі народився партійний діяч Іван Федорович Чепурний, який у роки Великої Вітчизняної війни на Кіровоградщині допомагав місцевим партійним організаціям створювати комуністичне підпілля, був Уповноваженим ЦК КП(б)У по Київщині.

В Авдіївці жив і працював легендарний Кирило Юхимович Дорош, який проявив героїзм, обороняючи Ленінград. За хоробрість, бойову ініціативу, умілі дії відомий воєначальник Кирило Опанасович Мерецков головстаршині Кирилу Дорошу відразу присвоїв звання старшого лейтенанта. Випадок рідкісний в армії!

У повісті «Кирило Дорош іде!» письменник і сценарист Георгій Костянтинович Холопов обезсмертив подвиг нашого земляка. Прочитаєш повість і виростає з огнива війни ця людина велет – висока та широкоплеча, в ладній матроській формі, з автоматом у дужій руці.

У 1950 р. на базі колгоспів «Перемога» та «Веселий гай» був створений колгосп «Прогрес» до якого в 1954 р. приєднали колгосп ім. Петровського колишнього села Лузіки.

Більше чверті століття колгосп «Прогрес» очолював Григорій Єрмолайович Адамчик (народився в с. Сохачі Корюківського району). До «Прогресу» він пройшов школу війни та попрацював головою Понорницького райвиконкому. Як всі справжні люди – Григорій Єрмолайович залишив про себе добру пам’ять у вигляді збудованих важливих об’єктів для села, що стало йому не тільки рідним, а й «останньою домівкою». До таких об’єктів належать сільський Будинок культури з бібліотекою, двоповерхове приміщення загальноосвітньої школи (поточного року виповнюється сорок років новосіллю), адміністративний будинок для розміщення виконкому сільської ради та контори сільгосппідприємства, бруківка по двом головним вулицям села.

У ході останньої аграрної реформи в Авдіївці створено два сільгосппідприємства - ТОВ «Прогрес» та ТОВ «Лан», є відділення зв'язку, загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, Будинок культури, бібліотека, дільнична лікарня. Цехи та інші приміщення ВАТ «Авдіївський «Агротехсервіс» використовуються для зберігання сільгосппродукції. ВАТ «Авдіївський «Агрохім» обробляє орендовані землі в сусідньому с. Хлоп’яники.

Авдіївці не зруйнували виробничі приміщення колгоспу, які були збудовані в роки радянської влади, а використовують їх за призначенням, що дозволяє основним сільгосппідприємствам не тільки забезпечувати односельчан роботою, а й мати перспективу щодо виконання можливих програм соціально-економічного розвитку села.

Діюча Свято-Казанська церква в 2014 р. відзначатиме своє 150-ліття.

У селі збереглися будівлі, що були свідками подій часів окупації села німецькими військами в 1941 – 1943 рр. Так, наприклад, будинок, де ще недавно розміщувалася сільська аптека, був свідком зустрічі 03.09.1943 р. командувача 2-ї танкової групи армії Вермахту генерал-полковника Гейнца Вільгельма Гудеріана (17.06.1888 р. – 14.05.1954 р.) з генералом Гассером, на якій перший другому поставив завдання бути готовим розпочати наступ на Сосницю та передав в підпорядкування 5-й кулеметний батальйон, який прибув з Рославля Смоленської області.

Після ремонту цей будинок міг би ще послугувати для розміщення сільського музею, яким колись славилося село.

В будинку колишньої дільничної лікарні надавалася медична допомога пораненим військовим Червоної Армії, які потрапили до полону в боях за Авдіївку. Полонених утримували в церкві, що знаходиться поряд з цим будинком. Дехто з них навічно залишився на території, яка сьогодні прилягає до ще не зовсім зруйнованого мовчазного свідка, що немов чекає на ремонт до 70-ліття визволення села від німецько-фашистських загарбників, у пам’ять про тих, хто поліг у боях за Авдіївку та залишився безвісти загиблим.

Після ремонту в цьому будинку можливе розміщення музею сільської медицини.

В центрі села - братські могили радянських воїнів, які загинули в 1941 р. в боях з німецькими фашистами, а також могила страченої сім’ї сільського активіста. На братських могилах встановлено меморіальні плити. Меморіальні плити також встановлені в пам'ять про земляків, що полягли (298 чол.) в роки Великої Вітчизняної війни.

З радянських часів в селі збереглися пам’ятники Володимиру Іллічу Ульянову (Леніну) та колгоспниці. Перший чекає на ремонт.

Поблизу Авдіївки курган і поселення часів Київської Русі (Х-ХШ ст.).

За офіційними даними на 01.01.2007 р. кількість населення було 1867 осіб, дворів 820.

Згідно проведених досліджень на Україні проживає близько 3 500 осіб, які народилися в селі Авдіївка. З них більше 3 000 мешкає на території рідної області. Киянами стали більше 100, а мешканцями Чернігова – більше 200 авдіївців.

Вихідці з Авдіївки не обминають участь у роботі громадських об’єднань. До складу Сосницького відділення більш ніж трьохтисячного Чернігівського земляцтва в м. Києві входить 21 авдіївець. З них до найбільш відомих належать: промисловець Василь Юхимович Кочубко; вчений у галузі матеріалознавства Володимир Іванович Іващенко; українська поетеса Олександра Антонівна Самарцева.

Василь Кочубко народився 02.01.1950 р. Після закінчення в 1972 р. фізичного факультету Харківського державного університету за спеціальністю «Оптика і спектроскопія» та  служби в Збройних Силах СРСР трудову діяльність розпочав у 1974 р. інженером Харківського філіалу НДІ технології приладобудування, де брав участь в розробці мікроелектронних систем по космічній програмі «Союз–Аполлон».

У 1976-1987 рр. працював на Київському ВО «Кристал» інженером, головним технологом.

Після аварії на ЧАЕС, у 1987 р. очолив новостворену Київську інспекцію Держатомнагляду СРСР, де в стислі терміни були розроблені спеціальні технічні вимоги та створені системи контролю за проектуванням, виготовленням і випробуванням електронних систем управління і  аварійного захисту ядерних реакторів.

У 1990 р., на прохання трудового колективу, повернувся на ВО «Кристалл» в якості головного інженера. У 1998-2002 рр. - генеральний директор державного підприємства «Ізумруд». У період роботи на ВО «Кристалл», а потім ДП «Ізумруд» спільно з науковими установами Академії наук СРСР і Київським політехнічним інститутом були створені та запатентовані вперше в світі лазерні системи, обладнання та алмазні інструменти для обробки надтвердих матеріалів, зокрема, природних алмазів.

Автор восьми запатентованих винаходів і 10 наукових статей, які знайшли втілення в унікальних технологічних процесах обробки природних алмазів, що дозволяє на цей час підприємству успішно конкурувати з відомими фірмами Бельгії та США. Більше ніж 95% оброблених алмазів, обладнання, прилади та спеціальні інструменти для гранування алмазів експортуються до країн Заходу.

У 2002- 2006 рр. директор із зовнішньоекономічних питань ЗАТ «Інтератом», представник L.L.D. Diamonds Ltd в Україні. З 2006 р. заступник генерального директора, генеральний директор державного підприємства «Ізумруд».

Його відзнаки та нагороди: медаль «Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС» (1987 р.), Почесна грамота Міністерства приладобудування СРСР (1976 р., 1986 р.), Почесна грамота Чернігівської обласної державної адміністрації та Чернігівської обласної ради (2009 р.).

Володимир Іващенко народився 07.09.1956 р. - доктор фізико-математичних наук, старший науковий співробітник, керівник відділу фізичного матеріалознавства тугоплавких сполук Інституту проблем матеріалознавства Національної академії наук України.

Олександра Самарцева народилася 02.06.1954 р. Закінчила Харківський інститут культури. Член національної спілки письменників України та мистецького об’єднання «Палітра». Автор чисельних збірок поезій, пісень, гімну Авдіївки.

Не хочуть відставати в громадській активності від авдіївців столичних авдіївці з обласного центру. Установчі збори уродженців Авдіївки Сосницького району, які проживають у Чернігові, 28.02.2010 р. постановили утворити своє земляцьке об’єднання. Автором ідеї створення земляцтва одного села був педагог за освітою і альтруїст за вдачею Василь Бугровий. На таку ідею його наштовхнув досвід роботи столичних земляків. Мета об’єднання - не тільки збиратися для знайомства, але й допомагати один одному та своєму селу. На цих зборах головою об’єднання було обрано автора самої ідеї створення.

Присутні на установчих зборах висловилися за відновлення сільського музею. Про це говорив Олександр Балабатько – син колись відомого в області вчителя історії, засновника музею Володимира Потаповича Балабатька (родом з смт Макошине Менського району), а також інші авдіївці. Тоді прийняли рішення - зробити все для відновлення музею.

На минулорічних зборах авдіївці своїм керівником обрали Миколу Івановича Колоса – заступника головного лікаря Чернігівської обласної лікарні. Вже знято фільм про село, створено веб-сайт села. На часі державна реєстрація громадського об’єднання. Треба щоб було «де-факто» та «де-юре».

Тож бажаємо успіхів у цій не простій, але потрібній справі!

Олексій ОРЄХОВИЧ,

заступник голови Чернігівського земляцтва в м. Києві,

член Національної спілки журналістів України