НАБЛИЖАЄТЬСЯ ЮВІЛЕЙ

„В тих чи інших формах
людство збереже свою святу Справу,
і падаючи, спотикаючись, збиваючись зі Шляху,
воно все ж таки залишиться на ньому
і до Мети своєї прийде за обітницею,
і кожен, хто вірить в це,
повинен в міру своїх сил
сприяти людству,
носити в серці своєму обіти.”
Борис Смирнов

У грудні поточного року на чисельне Чернігівське земляцтво в м. Києві чекає визначна подія – 120-літній ювілей Бориса Леонідовича Смирнова.
Борис Смирнов - нейрохірург, академік АН Туркменської РСР, індолог народився 15 грудня 1891 року в с. Козляничі на Сосниччині.
Син земського лікаря, навчався в гімназії разом з Михайлом Булгаковим. У 1907 р. з родиною переїхав до Санкт-Петербурга, де в 1914 р. з відзнакою закінчив Військово-медичну академію.
Під час Першої Cвітової війни - лікар діючої армії. В роки громадянської війни працював лікарем у Чернігівській губернії. З 1922 р. - ординатор клініки нервових хвороб, асистент кафедри невропатології Київського медінституту, а з 1927 - приват-доцент, читав курс семіотики нервових хвороб. За публічні лекції на тему "безпосередньої передачі думки" з демонстрацією відповідних дослідів у 1928 р. був висланий до м. Йошкар-Ола, де працював консультантом-невропатологом обласної лікарні.
З 1935 р. оселився в Туркменії. В м. Ашхабад працював науковим співробітником Туркменського інститутуту неврології та фізіотерапії, а з 1937 р. - невропатологом на курорті Молла-Кара.
У короткі терміни підготував і захистив дисертації з медицини: кандидатську (1938) та докторську (1939). У вересні 1939 р. обраний за конкурсом професором, завідувачем кафедри нервових хвороб Туркменського державного медичного інституту.
Володів багатьма мовами (англійською, французькою, німецькою, італійською, іспанською, польською, туркменською, древньогрецькою, древньоєврейською, латинською та ін.).
В роки Великої Вітчизняної війни працював нейрохірургом, провів безліч операцій у шпиталі м. Ашхабада, врятував життя тисячам воїнів багатонаціональної Червоної Армії.
Вперше в СРСР здійснив операцію з видалення протрузії міжхребцевого диска. Проявив винятковий героїзм і вірність професійному обов'язку під час Ашхабадського землетрусу (1948), коли, відразу після того, як сам був витягнутий разом з дружиною з-під розвалин, організував на центральній площі міста пункт медичної допомоги потерпілим, де під відкритим небом провів сотні операцій.
Являється основоположником нейрохірургії в Туркменістані, опублікував 74 друковані праці з медицини, створив свою наукову школу. Заслужений діяч науки Туркменської РСР (1943), нагороджений орденами „Знак пошани” (1950), Леніна (1961). У 1961 р. обраний академіком.
У зв'язку з тяжкою хворобою, в 1956 р. вийшов на пенсію, а роки життя, що залишилися, присвятив перекладу на російську мову з санскриту вибраних текстів древньоіндійського епосу "Махабхарата".
Видані за його життя переклади склали сім випусків, у яких представлені тексти "Махабхарати", найбільш цікаві в художньому та релігійно-філософському відношенні. Після смерті вченого, яка сталася 2 травня 1967 р., було опубліковано підготовлений ним восьмий випуск. Праця Бориса Смирнова була високо оціненена індологами СРСР та Індії. Його особисто неодноразово вітали представники Посольства та Посол Індії в СРСР. Тексти перекладів багато разів перевидавалися в Туркменії та Росії. В Росії та Молдавії діє організація "Спільна справа", що ставить за мету пропаганду багатосторонньої творчої спадщини Бориса Смирнова.
Бажання дізнатися, як на Сосниччині готуються зустрічати ювілей свого видатного земляка, покликало мене в дорогу.
Спершу була зустріч в Сосницькій ЦРЛ з головним лікарем Олексієм Пилипенком. Хоч і буде трішки турбот для Олексія Миколайовича, але до 120-літнього ювілею центральна районна лікарня заслуговує присвоєння імені Бориса Смирнова.
В Сосницькому краєзнавчому музеї ім. Юрія Виноградського мене, Любов Наконечну – директора літературно-меморіального музею Олександра Довженка, Надію Кузьменко – голову районної ради ветеранів війни та праці гостинно зустріла старший науковий співробітник, в. о. директора музею Тетяна Запорожець. Тут всі були одностайні – музей повинен мати експозицію, присвячену Борису Смирнову. Але, як розділяють мою думку в Чернігівському земляцтві, не за рахунок ліквідації експозиції, присвяченої Олександру Довженку.
Зворушливим був візит до самих Козлянич. Адже там до наших днів зберігся будинок, у якому народився та виріс Борис Леонідович, а зараз розміщуються сільський клуб, бібліотека та магазин. У бібліотеці її багаторічна господарка Тамара Кривицька нас ознайомила з експозицією, присвяченою своєму видатному земляку. Є книги, подаровані вченим своїм односельцям, дбайливо зібрані тексти його листів до земляків, різноманітний інформаційний матеріал.
Сільський голова Тетяна Слюта розділяє нашу думку: буде розумно, якщо до ювілею чи після будинок капітально відремонтувати та передати територіальній громаді для розміщення культурного центру ім. Бориса Смирнова з кіно-залою, бібліотекою, музеєм.
Аналізуючи труднощі, що зазвичай виникають при вирішенні таких питань, згадали про необхідність підтримки від райдержадміністрації та райради, активного залучення до справи можливостей господарників району, зокрема, заслуженого працівника культури України Дмитра Єсипенка, депутата райради Валерія Макухи. Не обійшли стороною й досвід с. Бригінці Бобровицького району, де під керівництвом сільського голови безробітні, що стоять на обліку в центрі зайнятості та отримують там грошову допомогу, по два тижні відпрацьовують на благоустрої села.
Олексій ОРЄХОВИЧ,
заступник голови Ради Товариства
«Чернігівське земляцтво» в м. Києві.