Кому нині не відомий цей райський куточок землі неподалік від Києва! А ще кілька десятків років тому це були звичайні пустирі на околиці української столиці, хоча й тоді над ними витав високий дух народної творчості. Саме тоді постала потреба створити центр збереження архітектурної старовини нашого народу, саме тоді завдяки старанням видатного краєзнавця і державного діяча Петра Тронька і постала Україна в мініатюрі, яка і нині гуртує довкола себе вихідців із усіх куточків нашої держави.
На добрі діла навіть погода змилостивилась. Обіцяні метеорологами дощі пройшли в Пирогові і спонукали нас до творчого втілення планів на садибі Чернігівської області у Національному музеї народної архітектури та побуту України. Зібрались представники всіх віділень Чернігівського земляцтва. Це понад 50 земляків. Вони добувалися із міста хто на перекладних, хто запрігши власного коня вороного, прихопивши із собою і необхідні інструменти і посадкові матеріали.
Чітка робота штабу по підготовці традиційної акції допомогла виконати всі необхідні завдання. Вже напередодні кожен знав, що повинен зробити.
Першими вранішню зорю зустрічали чарівні менчанки. Земля була вологою і м’якою. З самого ранку у садку дівчата вирвали траву, пересадили квіти, насадили нові багаторічні рослини, підібрали нове місце для папороті. Свій затишок знайшли 11 кущів троянд, 11 кущів порічок, смородини, агрусу, 2 кущі винограду, понад сотня квітів-одноліток.
Скажемо відразу, зібралася славна родина. Найстаршому учаснику заходу Миколі Білану – 86 років, а найменшому – Богдану Пероганичу, 7 місяців.
Навіть білочки не боялися людей, вільно гасали по деревах, близько підходили по паркану до людей, спостерігали за нашою працею.
Прикріплений файл | Розмір |
---|---|
Otch_p6.13.pdf | 1.78 MБ |
Не уривається життєва стежина нашого земляка професора, доктора технічних наук Анатолія Івановича Фененка, який 23 квітня відзначив своє 80_річчя.
У цей день до нього додзвонилося багато друзів, колег, учнів, які й нині тримають у своїх молодих руках технічний прогрес сільськогосподарської науки. Хто був поряд, щиро потис його правицю, побажав творчого багатоліття, нових успіхів у стінах національного наукового центру "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства" (смт. Глеваха).
Він слухав щирі вітання своїх однодумців і подумки прокручував барвисту стрічку свого нелегкого, але успішного життя, згадував свої рідні Прилуки, що розбудили в душі потяг до науки, творчості.
Та почнемо із біографічних даних. Трагічний рік геноциду українського народу – 1933-й. У сім'ї Івана Лаврентійовича Фененка та його дружини Євдокії Олексіївни народився хлопчина, якому доля пізніше надала звання вченого. Батько мав посаду завідувача виробництвом на Прилуцькому комбінаті, а після війни був начальником цеху в артілі "Жовтень". Мати була господаркою, виховувала двох синів – Анатолія і Вадима та доньку Людмилу. В 1947 році після закінчення семирічки Анатолій вирішив стати на власні ноги.
Прикріплений файл | Розмір |
---|---|
Otch_p5.13.pdf | 1.69 MБ |
Тетяна ЧЕРЕП-ПЕРОГАНИЧ
«Слово Просвіти», ч. 14, 4–10 квітня 2013, сторінка 8.
Коли запитуєш у мешканців Нової Басані (Бобровицький р-н, що на Чернігівщині) про славних земляків, серед перших завжди називають Василя Лопату.
— Він із наших, — кажуть з гордістю. — Талановитий чоловік.
Із цим не посперечаєшся. Господь нагородив звичайного сільського хлопчину незвичним даром — створювати картини, а той не знехтував дарунком і присвятив художньому мистецтву все своє життя.
Це сьогодні Василь Іванович Лопата народний художник України, лауреат Шевченківської премії, а починалося все у ранньому дитинстві з вдалого, на його думку, малюнка, створеного на пічній стіні.
— Мати не оцінила тоді моїх старань, покарала за самодіяльність. Але пізніше зрозуміла, що жодна сила не зупинить потребу в творчості, тому більше не перешкоджала, — пригадує художник.
Прикріплений файл | Розмір |
---|---|
Otch_p4.13.pdf | 1.48 MБ |
На головній сторінці української Вікіпедії є такий текст:
2 березня 1943 року, коли підрозділи СС здійснювали найбільшу за кількістю жертв у Європі операцію зі знищення цивільного населення в Корюківці, радянські партизани, які її спровокували, лише спостерігали за розправою, хоча чисельно переважали карателів більше, ніж вдесятеро.
Днями минуло 70 років від дня цієї трагедії, тому привертаю увагу земляків до повного тексту статті Корюківська трагедія, опублікованої за адресою http://uk.wikipedia.org/wiki/Корюківська_трагедія
Посилання по темі:
Прикріплений файл | Розмір |
---|---|
Otch_p3.13.pdf | 1.35 MБ |
Прийшли попи, диктатори (о сором!) —
якраз всі ті, кого ти не любив.
І хтось Твоє погруддя встановив
поміж монастирем, поміж собором.
На засіданні Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка 12 лютого був затверджений список лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка 2013 року.
Ними стали наші земляки:
поет Леонід Горлач (Коваленко) - за книгу віршів "Знак розбитого ярма";
художник Петро Печорний - за серію декоративних тарілок за мотивами творів Т. Шевченка.
Прикріплений файл | Розмір |
---|---|
Otch_p2.13.pdf | 1.87 MБ |
Останні коментарі
13 years 47 тижнів тому
14 years 15 тижнів тому
14 years 27 тижнів тому
14 years 40 тижнів тому
14 years 40 тижнів тому
15 years 6 тижнів тому