Отчий поріг

warning: Creating default object from empty value in /home/chezemo/public_html/old/modules/taxonomy/taxonomy.pages.inc on line 33.

№ 06 (138), 2013 газети «Отчий поріг»

У Пирогів – не по пироги

Кому нині не відомий цей райський куточок землі неподалік від Києва! А ще кілька десятків років тому це були звичайні пустирі на околиці української столиці, хоча й тоді над ними витав високий дух народної творчості. Саме тоді постала потреба створити центр збереження архітектурної старовини нашого народу, саме тоді завдяки старанням видатного краєзнавця і державного діяча Петра Тронька і постала Україна в мініатюрі, яка і нині гуртує довкола себе вихідців із усіх куточків нашої держави.

На добрі діла навіть погода змилостивилась. Обіцяні метеорологами дощі пройшли в Пирогові і спонукали нас до творчого втілення планів на садибі Чернігівської області у Національному музеї народної архітектури та побуту України. Зібрались представники всіх віділень Чернігівського земляцтва. Це понад 50 земляків. Вони добувалися із міста хто на перекладних, хто запрігши власного коня вороного, прихопивши із собою і необхідні інструменти і посадкові матеріали.

Чітка робота штабу по підготовці традиційної акції допомогла виконати всі необхідні завдання. Вже напередодні кожен знав, що повинен зробити.

Першими вранішню зорю зустрічали чарівні менчанки. Земля була вологою і м’якою. З самого ранку у садку дівчата вирвали траву, пересадили квіти, насадили нові багаторічні рослини, підібрали нове місце для папороті. Свій затишок знайшли 11 кущів троянд, 11 кущів порічок, смородини, агрусу, 2 кущі винограду, понад сотня квітів-одноліток.

Скажемо відразу, зібралася славна родина. Найстаршому учаснику заходу Миколі Білану – 86 років, а найменшому – Богдану Пероганичу, 7 місяців.

Навіть білочки не боялися людей, вільно гасали по деревах, близько підходили по паркану до людей, спостерігали за нашою працею.

Прикріплений файлРозмір
Otch_p6.13.pdf1.78 MБ

№ 05 (137), 2013 газети «Отчий поріг»

Не уривається життєва стежина нашого земляка професора, доктора технічних наук Анатолія Івановича Фененка, який 23 квітня відзначив своє 80_річчя.

У цей день до нього додзвонилося багато друзів, колег, учнів, які й нині тримають у своїх молодих руках технічний прогрес сільськогосподарської науки. Хто був поряд, щиро потис його правицю, побажав творчого багатоліття, нових успіхів у стінах національного наукового центру "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства" (смт. Глеваха).

Він слухав щирі вітання своїх однодумців і подумки прокручував барвисту стрічку свого нелегкого, але успішного життя, згадував свої рідні Прилуки, що розбудили в душі потяг до науки, творчості.

Та почнемо із біографічних даних. Трагічний рік геноциду українського народу – 1933-й. У сім'ї Івана Лаврентійовича Фененка та його дружини Євдокії Олексіївни народився хлопчина, якому доля пізніше надала звання вченого. Батько мав посаду завідувача виробництвом на Прилуцькому комбінаті, а після війни був начальником цеху в артілі "Жовтень". Мати була господаркою, виховувала двох синів – Анатолія і Вадима та доньку Людмилу. В 1947 році після закінчення семирічки Анатолій вирішив стати на власні ноги.

Прикріплений файлРозмір
Otch_p5.13.pdf1.69 MБ

№ 04 (136), 2013 газети «Отчий поріг»

Тарас Шевченко в Семенівці.
 
Здається, не так давно духовний центр Великого Кобзаря відкрили в себе прилучани. І почин, як мовиться, знайшов гідну підтримку. 
 
В день народження Тараса Шевченка в Семенівці було започатковано відкриття світлиці його імені.
 
Відбувся цей благодійний захід завдяки уродженцю Черкащини, заслуженому працівнику культури України В.К. Портян ку, який подарував майбутньому музею більше 150 експонатів, що розповідають про життя і творчість Тараса Григоровича. Керівник Семенівського районнного відділення Євген Клименко вручив землякам музичний центр, а скульптор І.Р. Липовка передав для музею свою роботу – статуетку поета. Семенівці ж підготували святковий концерт, в якому прозвучали твори Великого Кобзаря.
 
Вже за традицією відвідали ми і стаціонарне відділення для одиноких і непрацездатних громадян територіального центру, де вручили мешканцям картину художника Віктора Кравченка, а також фрукти і ласощі до столу. Хочеться подякувати за підтримку цих благодійних заходів голові Семенівської райдержадміністрації С.В. Євменову і всім тим, хто долучився до їх проведення.
 
А ще хочеться повідомити читачів, що офіційне відкриття Шевченкової світлиці відбудеться згодом у просторій кімнаті, виділеній для цього місцевою владою. Отже, і в найдальшому куточку нашої області буде витати безсмертний дух пророка українського народу.
 
Сергій ПАНКРАТЬЄВ.
Прикріплений файлРозмір
Otch_p4.13.pdf1.48 MБ

№ 03 (135), 2013 газети «Отчий поріг»

Вітаємо!
 
Те, про що так довго, вперто і наполегливо говорив люд мистецький заразом з нашими земляками-чернігівцями, звершилося!
 
 
Щиро здоровимо видатних митців з високою державною нагородою!
Прикріплений файлРозмір
Otch_p3.13.pdf1.35 MБ

№ 02 (134), 2013 газети «Отчий поріг»

Клич роду
 
Нинішній лютий розпочинається для нашого великого земляцького роду з пам'ятної події – загальних зборів. Цього дня над простором широкого майдану перед монументальними корпусами Міжнародного виставкового центру, котрий став нашим новим привітним домом, у самому павільйоні витатиме дух Сіверщини. Того краю, до якого звернені серця і обтяжених літами чернігівців, і тих, хто перебрався з найвіддаленіших куточків нашої древньої землі на крутизни Дніпрові недавно, знайшовши свій вуз чи солоний шматок хліба. І звучатимуть щирі слова на урочистостях, і линутимуть неповторні мелодії, відтворені аматорськими та професійними колективами Чернігівщини, і будуть підписані важливі документи про творче співробітництво, якими будуть керуватися і столичні земляки, і ті, на плечі яких лягли клопоти про розвиток Сіверщини.
 
А під час братання порайонного згадаються й ті, хто відійшов передчасно засвіти, й ті, хто лише недавно влився в земляцький рід, аби додати молодої енергії патріотичному руху. Ностальгія не вбиває бажання творити чудеса, а змушує глибше сприймати реальний світ, від якого не відгородитися найвищими валами. Згадаються ще раз колективні мандрівки на малу батьківщину, добрі справи й недоробки. Досить сказати, що якби бодай коротко перерахувати кількість добрих справ наших земляків, то й тоді пораділа б душа за сподіяне.
 
Вступаємо в новий рік роботи, зима не вічна, вляжуться морози, високі сніги відзумрять блакитними струмками в благословенні літописні ріки нашого краю. Він прокинеться з весною, і прокинеться з ним наш дух, заспраглий добрих діянь. У це віриться постійно, як віриться в щасливе майбутнє Сіверщини, всієї України.
 
Тож із радістю спілкування вас, дорогі земляки, з новими здобутками, які грядуть у новому році!
 
Рада Товариства "Чернігівське земляцтво" 
 

Прикріплений файлРозмір
Otch_p2.13.pdf1.87 MБ

№ 01 (133), 2013 газети «Отчий поріг»

Славен край наш
 
Історія Чернігово-Сіверської землі переконливо свідчить, що упродовж багатьох століть наш край був одним із визначальних центрів формування української нації. Саме на нашій землі протягом віків відбувалися доленосні історичні події, які гартували українську націю, формували засади і традиції української державності.
 
Чернігівщина дала Україні та світу багатьох славетних людей, талант і праця яких збагатили надбання як українського народу, так і європейської та світової цивілізації.
 
Отже, маємо багатовікову історію. Якщо я скажу, що ці вісім десятиліть були для області непростими – то це означає сказати дуже м'яко і поверхово. Ми прожили важкі і непевні роки. Але ми з гордістю говоримо про здобутки і досягнення славного 80_річного шляху – шляху становлення та регіонального самовизначення, шляху випробувань часів Великої Вітчизняної війни та повоєнної відбудови, шляху поступу, врешті – розбудови Чернігівщини як невід'ємної частини незалежної Української держави.
 
Прикріплений файлРозмір
Otch_p1.13.pdf1.2 MБ

Читачам газети «Отчий поріг»

Шановні читачі!

Газета Чернігівського земляцтва «Отчий поріг» розповсюджується виключно через передплату. Передплатний індекс 37630.

До читачів черговий номер газети має надходити щомісяця до десятого числа. Після цього можна цікавитися в листоноші: чому не надійшов черговий номер передплаченого видання?

Редакційна рада

№ 12 (132), 2012 газети «Отчий поріг»

Справи земляцькі
 
Відбулося засідання Ради нашого Товариства. Зібралися його члени, представники відділень, запрошені.
 
В ході роботи розглянуті питання:
  1. про підготовку до загальних зборів; про проведення зборів відділень земляцтва та підсумкової конференції;
  2. стан передплати на земляцький часопис "Отчий поріг".

З першого питання доповів голова Ради Віктор Ткаченко. Він повідомив, що загальні збори земляцтва відбудуться 1 лютого 2013 року у приміщенні Міжнародного виставкового центру. В основу організації заходу має бути покладено досвід минулорічних зборів. Може бути розширено формат учасників та гостей.

Для підготовки цього заходу необхідно:

Прикріплений файлРозмір
Otch_p12.12.pdf1.4 MБ

№ 11 (131), 2012 газети «Отчий поріг»

Таємниці життя 
 
Давньоскандинавське ім'я Ігор означає «войовничий». Благовірний князь Ігор, у святому хрещенні Георгій, був сином Олега Святославовича, князя Чернігівського на призвісько «Гориславич». Батько князя Ігоря, котрого так прозвали за його гірку долю, був онуком великого Київського князя Ярослава Мудрого.
 
Середина XII ст. ознаменувалась для України-Руси розквітом князівських міжусобиць. Якраз тоді й загострилася боротьба за княжіння у Києві між двома князівськими угрупованнями: Мстиславичами й Ольговичами. Після князювання в Києві Мономаховичів у 1138 році великокняжий престол посіли Ольговичі – його зайняв старший брат князя Ігоря Всеволод Ольгович, князь Чернігівський. Замість себе у Чернігові він поставив двоюрідного брата свого Володимира Давидовича і цим викликав невдоволення Ігоря. Та княжіння Всеволода у Києві тривало лише 6 років і було переповнене безперервними війнами. Мабуть, відчував Всеволод свій короткий великокняжий шлях, тому досить зарані почав говорити, що передасть його в руки свого брата Ігоря. При цьому ще й посилався на приклад Мономаховичів:
«Володимир посадив Мстислава, свого сина після себе в Києві, а Мстислав свого брата Ярополка. А ось я кажу: якщо Бог мене візьме, то я даю після себе Київ брату моєму Ігорю».
Князь Ігор належав до покоління освічених християн, тих, що збирали плоди книжного християнського вчення, посіяного Ярославом Мудрим на підготовленому святим Володимиром ґрунті. Свідчення про зовнішній вигляд Ігоря зберіг для нас сучасний йому літописець, ім'я якого до нас не дійшло:
«Цей князь Ігор Ольгович був мужхоробрий і великий любитель до полювання на звірів та птицю, читав книги та розумівся на церковних співах... Ростом був середній, худорлявий, лицем смуглий, волосся носив довге, як у священика, бороду мав вузьку і невелику».
Прикріплений файлРозмір
Otch_p11.12.pdf1.75 MБ

№ 10 (130), 2012 газети «Отчий поріг»

Нині виповнюється 260 років з часу початку будівництва собору Різдва Богородиці в Козельці і 12 вересня – 250 років з дня смерті Наталії Дем'янівни Розумовської, яка була похована в ньому.
 
З собором Різдва Богородиці пов'язана дивовижна історія життя козацької родини Розумів. Доля тільки на короткий час звела двох людей – козака і імператрицю, які були осяяні коханням, з'єдналися не тільки серця двох закоханих. Об'єдналися любов та енергія, і цей союз став поштовхом до великого розкішного будівництва храму.
 
Собор Різдва Богородиці – унікальна пам'ятка барокової архітектури XVIII ст., кращий і останній представник храмової архітектури українського бароко єлизаветинської епохи, що зберігся до наших днів. Ця розкішна споруда є справжньою окрасою невеличкого українського містечка Козельця. Вишукані силуети величного собору та стрункої дзвіниці панують над навколишньою приватною забудовою, яка потопає в зелені садів. 

 

Прикріплений файлРозмір
Otch_p10.12.pdf1.87 MБ
RSS-матеріал