Головна › Публікації в пресі

Отчий поріг

warning: Creating default object from empty value in /home/oldchzorg/public_html/modules/taxonomy/taxonomy.pages.inc on line 33.

№ 9 (129), 2012 газети «Отчий поріг»

28 Серпень, 2012 - 21:18 — Юрій Пероганич

АФОРИ

Село Мочалище, що на Чернігівщині, досить давнє. Розповідали мені, коли Батий вів своє військо на Київ, то й через Мочалище пролітали войовничі ординці. Пізніше один із них якимось чином опинився в селі, пристав до мочалищанської красуні на прізвище Гуленко. Що то південна кров, – незабаром на Гуленківщині (так стали називати підлісний куток села) стали народжуватися діти з розкосими очима. І – до цих пір. Ще одна деталь свідчить про реальність цієї легенди. Коли, приміром, гуленківець сідає на землю, то ноги підгинає під себе по-монгольськи. Як не згадати Шевченкове: "...моголи, моголи, золотого Тамерлана онучата голі". Бачите, поет прозирав у наш день.
***
Люди, чиї душі отруїв мовний Чорнобиль, здатні лише на гарматне м'ясо, депортацію в "телятниках", порпання у вічній мерзлоті... Боже, таких же – пів-України! От де є розгулятись дикому звіру.
***
Чашина..., підгірлиця..., привій..., занози..., облук... Так, так, це деталі українського ярма, оспіваного й оплаканого за цілі століття. Волів уже давно немає, а імперське ярмо ще муляє... Микола Жулинський на пасіці Віктора Ющенка веде мову про останні політичні події. А господар ніби й не слухає його. Нарешті каже:
– Миколо, ти лишень поглянь, як трутні обсіли рамку!
Микола Григорович тільки плечима стенув. І марно, бо, як казав один: "Так Бог дав, що мед солодкий".
 
Дмитро ГОЛОВКО
Прикріплений файлРозмір
Otch_p9.12.pdf1.95 MБ

№ 8 (128), 2012 газети «Отчий поріг»

6 Серпень, 2012 - 20:00 — Юрій Пероганич

Наше свято

Зі щемом і трепетом в душі підходимо до школи. Пожвавлення, групки людей з веселими посмішками, радість зустрічі, прибувають все нові і нові гості. Це наші випускники різних років. Рідна школа зустрічає прибулих відкритими дверима, аркою з вишитих рушників, вітаннями, обіймами, доброзичливою аурою, плакатом-вітанням школи з ювілеєм. Урочисті, зосереджені обличчя господарів свята – директора школи Антоніни Римаренко та членів педагогічного колективу. Підготувалися відмінно, все продумано до найменших дрібниць. Вітання, художні номери, дизайн подвір'я – все приємно дивувало і зворушувало до сліз. Географія гостей охоплює всю Україну, Білорусію. Прибули гості з Москви, Німеччини та США.

Свято відкрила директор школи Антоніна Римаренко. Декілька художніх номерів і слово надано Людмилі Веременко, якій вдалося перегорнути сторінки історії школи, педколективів різних років, згадати відомих випускників, їх досягнення, що принесли славу школі, селу, в нашій державі і за її межами. А розповідати було що.
 
В с.Нова Басань в кінці ХІХ століття, крім земських шкіл, діяли 2 однокласні і двокласна церковно-приходська школи. Ця школа збудована в 1912 році. Організатором і натхненником будівництва її був священик о.Матвій Полонський. Видатна особистість, відомий меценат і організатор. Нова споруда відповідала останнім вимогам сучасності. Поруч – будинок на 4 квартири для сімей вчителів. Ця школа була загальноосвітня. Вчителів було 6. Завідуючою була Ганна Григоровська. Учнів було 120. В 1920 році школу переведено на 7-річку. Учнів було вже 280. В 1935 році відкрили 10-річку і в 1938 році був перший випуск 10-го класу.
Прикріплений файлРозмір
Otch_p8.12.pdf1.66 MБ

№ 7 (127), 2012 газети «Отчий поріг»

1 Липень, 2012 - 22:13 — Юрій Пероганич

Знову з Тичиною

На благословенній пісківській землі вже водинадцяте відбулись урочистості з нагоди підведення підсумків традиційного районного конкурсу ім. П. Г. Тичини «Добридень тобі, Україно моя».
 
На затишній, осяяній сонячними променями території історико-меморіального музею П. Тичини розмістилася виставка народних умільців, переможців цьогорічного конкурсу, яка приємно радувала очі і серця гостей, учасників свята та пісківчан. Під величальну пісню гостям вручається коровай. Серед шановних гостей свята уродженці Пісок: поет Дмитро Головко та кардіолог, краєзнавець Іван Сидоренко, письменник Василь Костюк.
 
Покладання квітів до пам'ятника поету, до могил його батьків, до пам'ятного знаку спаленому селу, відвідування музею передувало урочистостям, які пройшли в сільському будинку культури. 
 
Урочистості відкрив заступник голови Бобровицької районної державної адміністрації, голова оргкомітету конкурсу Володимир Ляховенко. Потім під бурхливі оплески глядачів на сцену виходили переможці конкурсу, який знову проходив у трьох номінаціях – на читання віршів видатного земляка, на власні літературні твори та краєзнавчі розвідки, на твори народного мистецтва. Усі конкурсні роботи подавались у відділ культури і туризму РДА з позначкою "На конкурс ім. П.Тичини".
Прикріплений файлРозмір
Otch_p7.12.pdf1.54 MБ

№ 6 (126), 2012 газети «Отчий поріг»

31 Травень, 2012 - 08:12 — Юрій Пероганич

В обороні рідного слова

Полеміка довкола мовного питання точиться всі двадцять із гаком років незалежності України. А становище української мови все погіршується, і для цього не треба робити різні дослідження. Особливо тривожний стан виник із приведенням до освітянської влади великого "реформатора" Табачника, який поспішає зруйнувати все досягнуте за останні роки становлення України. Тягнеться його удавка й до Міжнародного конкурсу української мови імені Петра Яцика, котрий відбувся вже в 12-й раз.
 
Ось і цього разу в затишному приміщенні Національного театру ім. І.Франка відбулася заключна частина великомасштабного дійства. Це стало можливим завдяки підтримці справжніх патріотів України, сущих у різних куточках планети, оскільки держава самоусунулася від патріотичного руху дітвори. Дійство було справді хвилюючим. В залі можна було побачити щасливих переможців конкурсу, вчителів і дітей із різних куточків України. Задавали тон виструнчені богунці. Із світлим благословенням виступив митрополит Київський і всієї Руси-України Філарет. Коротке слово мовив і голова Ліги українських меценатів відомий благодійник Володимир Загорій. А далі впереміж із концертними номерами відбулося вручення багатьох нагород цьогорічним переможцям, серед них і стипендій Президента України. Присутні мали можливість почути виконавчого директора Ліги, який по суті тримає на плечах весь тягар конкурсних клопотів, Михайла Слабошпицького, голови Національної спілки письменників України Віктора Баранова, відомого письменника Юрія Щербака, поета й народного депутата України Павла Мовчана та багатьох інших.
Прикріплений файлРозмір
Otch_p6.12.pdf1.61 MБ

№ 5 (125), 2012 газети «Отчий поріг»

28 Квітень, 2012 - 15:28 — Юрій Пероганич

Від Богдана до Івана не було гетьмана
 
У колишній гетьманській столиці Батурині відбувся захід під назвою "На гостинах у гетьмана".  Приурочений він до 373-ї річниці з дня народження Івана Мазепи. Саме 20 березня 1639 року в селі Мазепинці поблизу Білої Церкви народився майбутній керманич української держави.
 
Крізь віки пам'ять народна пронесла славу про діяння гетьмана, який прагнув підняти Україну до рівня європейських держав. Заповідник "Гетьманська столиця" кожного року вшановує світлу пам'ять Івана Мазепи, який був гетьманом у Батурині 21 рік. 
 
Культурно-мистецький захід розпочався на Цитаделі Батуринської фортеці, де у церкві Воскресіння Господнього відбулася заупокійна літія по душі гетьмана України.
 
Після служби учасники заходу та гості поклали живі квіти до пам'ятника «Гетьмани. Молитва за Україну», де представлені п'ять гетьманів. Серед них у лицарських обладунках сам І. С. Мазепа.
Прикріплений файлРозмір
Otch_p5.12.pdf1.54 MБ

№ 4 (124), 2012 газети «Отчий поріг»

2 Квітень, 2012 - 19:34 — Юрій Пероганич

Шевченків дім у Прилуках
Учітесь,  читайте,   і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь...
Тарас ШЕВЧЕНКО
 
В рамках виконання в 2012 р. пріоритетних завдань проголошеного Президентом України Року культури та відродження музеїв цьогорічна Угода між владою Чернігівщини та нашим земляцтвом, зокрема, передбачає відкриття Шевченкової світлиці у Прилуках.
 
Чому саме в Прилуках? Тому, що Великий Кобзар тричі перебував в старовинному місті, яке розкинулося на зелених берегах красеня*ріки Удаю та чарує кожного не тільки самобутністю, неповторною красою, але й приваблює своєю славною, часом трагічною історією, своїми добрими, працьовитими та талановитими людьми. На території міста є чимало архітектурних та історичних пам'яток, що становлять своєрідний літопис Прилук. Попередні покоління залишили прилучанам цінну культурну спадщину, ці надбання – гордість нащадків, які творять нове, світле, прекрасне місто. Жителі його продовжують культурні традиції, докладають чимало зусиль для розвитку культури в рідному місті.
Прикріплений файлРозмір
Otch_p4.12.pdf1.31 MБ

№ 3 (123), 2012 газети «Отчий поріг»

12 Березень, 2012 - 10:48 — Юрій Пероганич

Зі святом весни і кохання Вас, любі наші матусі, дружини і сестри! 
 
Великий і високий наш Сіверський край як славною древністю, так і сьогоденням, котре колись теж стане часткою історії. А ще могутній він непересічними людьми, які своїм талантом підпирають, як давньогрецькі Атланти, духовне небо українського народу. Серед них повносилою й повноправною є наша землячка народна артистка України Валентина Пархоменко, яка в цьому першому весняному місяці зустрічає свій черговий ювілей.
 
Не думаю, що її батьки, відомі не лише в рідному Монастирищі на
Ічнянщині, планували випустити доню у світ широкий саме в березні, коли людство вшановує свою прекрасну половину. Але що мріяли про те, що не загубиться вона серед інших, бо в їх хаті бандура звучала й раніше, були впевнені. І Валентина цілим своїм життям підтвердила їхні наміри. Бо хто зі старшого покоління не чарувався співом знаменитого тріо бандуристок у складі Юлії Гамової, Елеонори Миронюк та Валентини Пархоменко. Справді кажуть, що не ми обираємо долю, а вона обирає нас. Оскільки ж для Валентини Пархоменко долю уособлювала пісня, вона й повела її у світ широкий на багато літ.
 
Прикріплений файлРозмір
Otch_p3.12.pdf1.19 MБ

№ 2 (122), 2012 газети «Отчий поріг»

12 Березень, 2012 - 00:34 — Юрій Пероганич

На сторожі миру.
 
Війни розв'язують політики, а кров'ю платять народи. Ця істина стара, як світ. Її довелося спізнати на собі й нашим батькам та дідам, на долю яких випала Велика Вітчизняна війна, і нашому поколінню, кинутому в чужий Афганістан та на інші континенти в ролі миротворців. І нам, хто не раз чув над собою пересвист ворожих куль, кому довелося відчути біль ран і ховати бойових побратимів, це особливо відчутне, особливо тоді, коли народ учергове відзначає роковини армії.
 
Ось і цього лютого наше ветеранське об'єднання, досить поріділе за останні роки, не стоятиме осторонь у пошануванні воїнів4оборонців. Вони не займалися міжнародними політичними інтригами – вони просто виконували свій громадянський обов'язок, не вимагаючи особливих почестей за свій подвиг. Хоча, як замислитися, то стає гірко на душі: чому в тій же Німеччині колишні воїни-загарбники мають незрівнянно більше благ, ніж наші солдати, які стали на смерть, захищаючи рідну землю, а згодом і визволяючи європейські народи від фашистської моровиці. Та й самі ми часом не пошановуємо загиблих захисників належним чином – у цьому ми переконалися минулого року, коли поїздили по рідній Чернігівщині й мусили наводити лад на братських могилах. А це ж який виховний момент серед нашої молоді випущений із уваги держави, як би він пригодився в підготовці допризовників до служби в українських Збройних Силах! Як і те, що нині кожен ветеран Другої Світової війни полишений на власних родичів, а школі до них нема ніякого діла – чи є в нього нарубані дрова на зимову стужу, чи заніс хто до хати шматок свіжого хліба з магазина та відро води з сусідської криниці. 
 
Словом, є про що подумати всім і не лише в дні ювілеїв.
Прикріплений файлРозмір
Otch_p2.12.pdf1.26 MБ

№ 1 (121), 2012 газети «Отчий поріг»

11 Січень, 2012 - 08:44 — Юрій Пероганич

Сійся, родися!

От і відійшов у минуле ще один рік. Був він неоднозначний як для нашої держави, так і для кожного з нас. Україна відзначила 20-річний ювілей, так і не визначивши остаточний шлях розвитку, тонучи в каламутних хвилях політичних розборок. Так чи інакше вони позначаються і на кожному з нас, як би далеко ми не знаходилися від переподілів влади. Одне стало ще зрозумілішим: не треба кивати на чужі сили, сподіватися на позамежну допомогу – тільки наполеглива праця усіх нас допоможе підняти свій край на світову височінь. Тож згадаймо при цьому невмирущий заклик Тараса Шевченка: "Обніміться, брати мої!".

У межах нашого славного земляцтва ми робили це повсякчас, тому й не соромно згадати кожен проминулий день. Велася активна організаційна робота в районних відділеннях. В літопис земляцьких справ заведені десятки офіційних поїздок на малу батьківщину для участі в різних традиційних святах, причому, на них земляки їхали не з порожніми руками, пам'ятаючи про статутну вимогу – допомагати будь-яким чином Сіверщині. А фактів благодійництва стільки, що не соромно перед усім світом. Видавалися нові книги, авторами яких стали члени нашого громадського об'єднання. Висаджували нові дерева, відроджувалися сільські церкви, вшановувалися знамениті земляки, облаштовувалися сиротинці. Живий зв'язок із рідною стороною не обривався ні на день, а це вже запорука надійного майбутнього. На ділі здійснювалося прадавнє правило: "найвища влада – це громада". Ним і керувалося наше земляцтво, не здаючи позиції лідерства серед інших столичних земляцтв, об'єднаних в асоціацію.

Прикріплений файлРозмір
Otch_p1.12.pdf1.46 MБ

№ 12 (120), 2011 газети «Отчий поріг»

6 Грудень, 2011 - 10:12 — Гість

Шановні працівники редакції, члени редколегії! 

Від імені всього столичного Чернігівського земляцтва сердечно вітаю вас із першим ювілеєм. Десять років – це так мало для тисячолітньої історії України, нашого Сіверського краю. Але це й досить для того, щоб сказати нині: в умовах нелегкого становлення нашої держави, коли вічні істини піддаються шквальним атакам всіляких спритних ділків, коли точиться невгаваюча війна за справжню державну Україну, наш "Отчий поріг" не лише вистояв, знайшовши власне творче обличчя, а й зайняв гідне місце серед випробуваних часом патріотичних українських засобів масової інформації. Базуючись на любові до рідної малої батьківщини, яку ми, нинішні кияни Сіверського походження, завжди носимо в глибині серця, ви послідовно творите загальний портрет сучасності. Вам чуже міжпартійне братовбивство, зате стабільно й талановито відбивається внутрішнє життя нашої великої громадської організації, подається цікава історична та краєзнавча інформація, публіку ються розповіді про славетних наших земляків. Словом, ви творите скрижалі нашої історії, як колись це робили древні літописці.

Водночас слід завжди пам'ятати, що тільки опертя на весь тисячний колектив нашого земляцтва, на активну участь кожного буде й надалі приносити вагомі результати.

Хай же ще сильніше звучить голос нашої громади в хорі інших українських голосів! Творімо нашу історію і в наступні літа!

Віктор ТКАЧЕНКО,
голова Товариства «Чернігівське земляцтво» в м. Києві

Прикріплений файлРозмір
Otch_p12.11.pdf1.33 MБ
RSS-матеріал