Товариство «Чернігівське земляцтво» в Києві

Щоб не забулося

«Ніхто не забутий, ніщо не забуте» – з цими словами в душі вирушали в автопробіг «Ветерани—молодь—майбутнє» члени нашого земляцтва. Напередодні цього заходу наша рідна Чернігівщина разом із державою відзначила 70–у річницю утворення партизанського руху в роки Великої Вітчизняної війни та День партизанської слави. Не залишилось і наше об'єднання в стороні — окрім запланованого автопробігу, були підготовлені вітання нашим партизанам та підпільникам, які знаходяться на обліку в земляцтві.

До уваги передплатників!

Дорогий земляче! Якщо ви хочете знати все про роботу нашого дружного громадського об'єднання, про людей значних і неповторних, якщо ви маєте бажання не поривати родинних зв'язків із малою батьківщиною – передплатіть "Отчий поріг" самі і посприяйте у цій справі серед друзів та знайомих. Наш передплатний індекс 37630. Газету можна передплатити у будь-якому поштовому відділенні. Сподіваємося на дружнє співробітництво.

Через технічні причини № 10 (118), 2011 газети «Отчий поріг» в електронному вигляді не існує.

До Борзни благословляє хрест

14 серпня у Борзні відбулася визначна подія – при в’їзді в місто було встановлено поклонний хрест. Знаменним є те, що саме цього дня святкується винесення чесних і животворящих древ хреста Господнього. В історії Київської Русі ця дата також є визначною – 14 серпня є днем хрещення Русі святим рівноапостольним князем Володимиром. Тож і Борзна нині відсвяткувала цей день встановленням поклонного хреста.

Цьому посприяли меценати брати Проценки – Олег, В’ячеслав, Тарас і Юрій. Саме до них благочинний церков Борзенщини Іоанн звернувся по допомогу. Брати Проценки не відмовили і надали фінансову підтримку. Безпосереднім організатором виготовлення хреста був Тарас Проценко.

Хрест із сірого граніту був виготовлений на Житомирщині. Благочинний висловив чотирьом братам слова вдячності і подарував їм ікони святої Магдалини з її мощами. Після цього борзенці вирушили освячувати поклонний хрест.

Незалежність духу

Хоч промайнуло вже два десятиліття від пам'ятного серпня 1991 року, але в людській пам'яті все одно грозово-переможно звучать ті історичні події, які потрясли світ, – Україна разом із іншими прикутими до невільничої галери республіками вирвалася на свободу.

Було романтичне піднесення, звучали високі слова, мрійники не переставали складати прогнози, державні лідери мінялися один за одним, поборюючи одне одного та все гадаючи, яку ж державну модель обрати. А Україна тим часом скочувалася все глибше в прірву економічного хаосу, і в каламутній воді все вільніше почувалися ті, для кого її свята земля була і є лише територією сколочування приватного капіталу. Цей процес на 20-му році незалежності України набрав патологічного характеру і призвів практично до знищення національного духу.

Земляцтва України –
рідній столиці

У рамках святкування дня Києва на майдані Незалежності вдруге відбулося свято земляцтв України, організоване Всеукраїнською асоціацією земляцтв України. Ця асоціація свого часу була утворена за покликом сердець патріотів України. Одним із ініціаторів її створення був наш голова Віктор Ткаченко, який нині її очолює.

Особливістю нинішнього свята стало те, що напередодні всі земляцькі об’єднання завершили процедуру узгодження договору про співпрацю зі столичною владою. Столичні представники всіх областей України та автономної республіки Крим встановили намети та інформаційні стенди, присвячені діяльності своїх організацій.

Приємно, що нинішній земляцький рух не перетворився на сферу політичних ристалищ і став саме тим, що має велике майбутнє і несе виключно об'єднавчу роль на користь держави. Активну підтримку землякам надають державні структури областей та Київської міськдержадміністрації. Саме із останньою підписано договір про співпрацю та взаємодопомогу. Тому день земляцтв відбувався завдяки активній підтримці київської влади. Загалом для нинішнього свята було обрано девіз: "Земляцтва України – рідній столиці".

Гості Києва, кияни та представники земляцтв біля наметів мали можливість ознайомитися з інформаційними
матеріалами про здобутки всіх областей України (книги, газети, рекламні буклети, продукція тощо), досягнення у роботі земляцтв. Біля нашого черні&гівського намету було встановлено телевізор, по якому транслювалися фотографії із різноманітних подій та життя земляцтва. Люди із зацікавленістю оглядали стенди з інформацією про етапи створення та розвитку земляцького руху, найголовніші події в житті земляцьких організацій, відомих земляків.

Ми єдністю сильні

Ось і настав нарешті той день, коли великий земляцький загал знову зібрався в оновленому Палаці спорту на чергові загальні збори – сталося це через об'єктивні причини. І добре, що весна вже набрала повносилля, що позаду залишилися хвилюючі Великодні свята, піднімаючи настрій навіть найстарішим людям, і добре, що наше земляцтво почувається на високій силі завдяки єднанню думок і справ, що не всихають джерела любові до рідної малої Батьківщини. А вона й собі старається не піддаватися всіляким випробуванням долі – бо поліщуки завжди були терплячими оптимістами, щедрими на добро й прекрасні справи.

Про це можна було судити і з традиційних виставок виробів народних умільців, розгорнутих на другому поверсі, і з запальних пісень дівчат із славнозвісного колективу "Сіверські клейноди", і з жвавих перемовин земляків, особливо коли почали прибувати гості з районів області. Вони прибували до рідного роду, бо стільки разів збиралися з столичними земляками в робочому порядку, аби спільнотою подумати про те, яким чином допомогти своїй землі вибратися з негараздів. Справді, того вечора тут билося потужне серце Сіверщини, заглушуючи безладні шуми великого міста.

Ми єдністю сильні

П'ятнадцять років тому березневої пори в пишному приміщенні Спілки письменників зібралося кілька десятків справжніх патріотів Чернігівщини на свою першу раду. Були то люди поважні, знані в суспільстві. Декого, на жаль, уже нема на білому світі, але пам'ять про них відбита і в тодішніх установчих документах, і в наших серцях. З міста над Десною прибула поважна делегація на чолі з одним із керівників області Петром Шаповалом. Столичні чернігівці гуртувалися під крилом Юрія Мушкетика, який і взяв на себе головування. На порядку денному стояло питання, далеке від традиційних для Будинку літераторів специфічних проблем, – створення земляцтва.

Ця ідея давно гуртувала наших земляків, і це було природнім почуттям – адже в умовах великого міста, де мешкають люди з усього світу, кожному небайдужому серцю так хотілося поділитися теплом саме з тими, хто свого часу топтав стежки на зачарованих сіверських полях та луках, кого ще й досі тягнуло до рідних хат і родаків, хто відчував потребу бодай чимось допомогти землякам у налаштуванні кращого життя – адже саме тоді Україна почала новітній етап свого державного становлення, а це породжувало великі здвиги в психіці мільйонів, ламання старих соціальних стереотипів, а водночас і розгубленість людей. І того дня схвильовані сіверяни ухвалили в чомусь
історичне рішення про створення земляцтва.

Воно починалося з єднання кількох десятків однодумців, які обрали першим своїм головою авторитетного державного діяча Павла Мисника, воно починалося на голому місці, отже, саме мусило обирати шляхи розвитку. Як показало життя, вони були знайдені колективною волею, і до нової громадської організації потяглися все нові й нові чернігівці. І почалася натхненна робота, і неухильно зростав її авторитет. Досить згадати лише десять випусків унікальних календарів, подібних яким нема в жодному з інших земляцтв, за якими стоять набагато потужніші в духовному та економічному плані регіони. А ще ж на рахунку земляків буквально тисячі добрих справ на малій батьківщині, які вже стали віхами новітньої історії. А ще ж неповторний клімат доброти і єднання, який панує і в цілому земляцтві, і в кожному з його районних відділень. Знають нас і в столиці, і в найвіддаленіших куточках Чернігівщини. Все це наша праця, наша любов до древнього свого краю.

Сьогодні нас понад три тисячі. Людей різних за досвідом і суспільною значимістю, літніх і молодих, чоловіків і жінок. Але, як би там не було, ми рівні у своїй любові до малої батьківщини, яка ось уже в п'ятнадцятий раз зібрала нас під дахом оновленого Палацу спорту. Обнімімося ж знову, єднаймося, бо тільки єдність думок і справ допоможе нам залишитися справжніми синами й доньками рідної Сіверщини.

Зі святом вас, дорогі земляки!

Рада Товариства "Чернігівське земляцтво" в м. Києві

У квітні "Отчий порог" містить традиційні рубрики, серед яких віншування ювілярів.

БІЛЯКОВИЧ Микола Олексійович – святкує 75-річчя. Народився 13 квітня 1936 року в смт. Мала Дівиця Прилуцького району. З 1964 р. працював у Київському автодорожному інституті на посадах асистента, доцента, професора, декана факультету. Нині – перший проректор, завідувач кафедри шляхових машин Національного транспортного університету. Підготував понад 100 наукових розробок, статей, навчальних посібників, підручників і довідників. Академік транспортної академії України, заслужений працівник народної освіти України, кандидат технічних наук. Нагороджений орденами "Знак Пошани", "За заслуги".

ГОРЛАЧ (КОВАЛЕНКО) Леонід Никифорович – 70-річчя. Народився 4 квітня 1941 року в смт. Ріпки. Дитинство минуло в селі Червоний Колодязь Ніжинського району. Працював у пресі, в апараті Національної спілки письменників України, обіймав посаду директора Бюро пропаганди художньої літератури. Автор понад 40 книг. Головний редактор земляцької газети "Отчий поріг". Учасник установчих зборів товариства "Чернігівське земляцтво" в м. Києві. Нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради Грузинської РСР, медалями "За трудову доблесть" та "За будівництво Байкало-Амурської магістралі". Делегат ХХІ з'їзду комсомолу України. Лауреат Республіканської премії ім. М.Островського, Міжнародної премії доктора М.Дем'яніва, Всеукраїнської премії ім. Нечуя-Левицького, Міжнародної премії ім. Г.Сковороди, М.Коцюбинського, А.Малишка.

Березневе число "Отчого порога" розпочинається зі статті "Живий дух поета".

Березень щороку приходить на нашу землю двома знаменнями – пам'яттю про українського пророка Тараса Шевченка і пошануванням кращої частини людства, нашого славного жіноцтва. Зрештою, і в самій творчості великого поета образ жінки – матері, нещасливої покритки чи коханої дівчини – має своє особливе місце. Тож сам початок весняного оживання природи зігрівають святі істини, навіки закарбовані в генетичний код українця.

Про Кобзаря на Чернігівщині давно написані цілі дослідження, до цієї теми долучаються нові й нові покоління. Справді, його задумливі очі вбирали в себе Густинь і Седнів, Чернігів і Ніжин з Прилуками, Марківці й Мотронівку, десятки інших сіл. Вони ж і проводжали Поета, коли його прах без поспіху повертали з Петербурга до Канева – як повертають серце до осиротілого тіла. Той шлях теж закарбований у пам'ять нашої Сіверщини у різний спосіб. Що ж, українці мають за символ високої світлої долі не самодержця чи завойовника'полководця, а саме Поета, і в цьому теж особливість їх генетики. Так і виходить, що саме він став оберегом усього народу, чи не самим Господом приреченого на вічну боротьбу за власну ідентичність.

Та не кожен українець, хто, щойно вселившись у високий чиновницький кабінет, дає команду заради захисту власної потилиці притулити десь у куточку портрет Шевченка, бо два нерозривні образи – України й Поета – треба берегти у серці. І в нинішні нелегкі часи самопоборювання Тарас Шевченко – а поруч із ним і наше чарівне жіноцтво, яке й зберігає в душі національний дух народу через рідне слово й пісню – саме вони стають основою для віри в щасливе майбутнє нашої держави.

Пропонуємо вашій увазі лютневе число "Отчого порога".

У лютому святкують свій ювілей

СИДОРЕНКО Іван Дмитрович – 80-ліття. Народився 5 лютого 1931 року в селі Піски Бобровицького району. Завідував сільською дільничною лікарнею на Остерщині, де поєднував адміністративну роботу з лікарською практикою. Навчався в клінічній ординатурі та аспірантурі, де розробляв тему дисертації, присвячену складним питанням діагностики та лікування гострого інфаркту міокарда.

Працював у системі Четвертого головного управління МОЗ України, в подальшому – на науково-педагогічній роботі в Національному медичному університеті ім. О.О.Богомольця, багато років причетний до підготовки молодого покоління висококваліфікованих лікарів. Викладач клінічних дисциплін. Кандидат медичних наук. Член наукового кардіологічного і терапевтичного товариства. Нагороджений державними відзнаками.

Творчий доробок складає більше 100 наукових праць з актуальних проблем медицини, переважно кардіології. Учасник багатьох міжнародних, загальнодержавних, регіональних наукових конгресів, симпозіумів, конференцій та з'їздів. Крім суто професійної роботи, досліджує історію рідного краю, займається літературознавством. Своїми знахідками і роздумами ділиться з читачами на сторінках
періодичної преси, друкується в колективних збірниках, альманахах, журналах.

Учасник установчо-організаційних зборів земляків – вихідців з Чернігівської області, на яких було створено Чернігівське земляцтво у м.Києві.

Про інших ювілярів - традиційно, на 2-й сторінці газети ...