21 лютого - Міжнародний день рідної мови

Хай розквітне веселково

                                                у невіданій красі

                                               наша мова калинова,

                                              наше сонце у росі.

                                                                 П. Тичина

Павло Тичина – лицар рідної мови.

Літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини в м. Києві Пропонує читачам  та відвідувачам ознайомитися з  книгою  Григорія Донця «Павло Тичина – лицар рідної мови», яка написана під гаслом тичинівських слів -  «І така ж та мова срібна…».

            Оглядаючи сучасний стан рідної мови, з одного боку, жахаємось того, як тяжко отруєно свідомість багатьох українців, мільйони яких на своїй споконвічній землі говорять чужинським наріччям, навіть не розуміючи свого самоприниження. З іншого боку – ми, попри все, відчуваємо впевненість і велику потугу, бо за нами стоять численні покоління українського народу, що впродовж тисячоліть надбав і зберіг для нас та наших нащадків таку дивовижно багату й прегарну мовну скарбницю, що перед нею нікчемніють усі україноненависники разом узяті.

            Віддаючи належне славним предкам, з особливою вдячністю згадуємо наших письменників, що завжди стояли на сторожі рідної мови, утверджували українську словесність на рівні загальнолюдських культурних взірців. Важко й уявити, якою була б доля і нашої мови, і нашого народу, коли б не з`явилися такі могутні постаті як Тарас Шевченко, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Борис Грінченко...

            Одним з найбільших поборників української мови був Павло Тичина. Рідне слово поет не лише возвеличував своїми ліричними шедеврами, але й був дієвим пропагандистом і захисником материнської мови протягом усього життя.  Звернемося до поетичних рядків Павла Григоровича:

А в височині – така ж прекрасна й чудова

посеред народів стоїть Україна, -

немов та яблуня в садах народолюбного раю!

І гляньте: мова її там виблискує,

мова –як щирий, як чистий алмаз.

Ми зберегли тебе, вкраїнська мово,

щоб лютий ворог не поранив.

Твоє, Тарасе, гнівне слово

взяли ми в бій проти тиранів.

То ж цвілась калина                                            А Вкраїни ж мова –

червоніла, достигала,                                    мов те сонце дзвінкотюче,

всьому світу заявляла:                                           мов те золото котюче,

я  -- країна  Україна –                                   вся і давність, і обнова –

На горі калина!                                             українська мова.

В серці Павло Григорович завжди плекав українську національну ідею. Національні почуття він називав святими, Україну – матір`ю, свій народ – любим, рідну мову – сонцем і зброєю. А нас усіх закликав: «Ніколи не треба забувати: до якого народу належимо».