На сторожі миру.
Війни розв'язують політики, а кров'ю платять народи. Ця істина стара, як світ. Її довелося спізнати на собі й нашим бать кам та дідам, на долю яких випала Велика Вітчизняна війна, і нашому поколінню, кинутому в чужий Афганістан та на інші кон тиненти в ролі миротворців. І нам, хто не раз чув над собою пе ресвист ворожих куль, кому довелося відчути біль ран і ховати бойових побратимів, це особливо відчутне, особливо тоді, коли народ учергове відзначає роковини армії.
Ось і цього лютого наше ветеранське об'єднання, досить поріділе за останні роки, не стоятиме осторонь у пошануванні воїнів4оборонців. Вони не займалися міжнародними політичними інтригами – вони просто виконували свій громадянський обов'язок, не вимагаючи особливих почестей за свій подвиг. Хоча, як замислитися, то стає гірко на душі: чому в тій же Німеччині колишні воїни-загарбники мають незрівнянно більше благ, ніж наші солдати, які стали на смерть, захищаючи рідну землю, а згодом і визволяючи європейські народи від фашистської моровиці. Та й самі ми часом не пошановуємо загиблих захисників належним чином – у цьому ми переконалися минулого року, коли поїздили по рідній Чернігівщині й мусили наводити лад на братських могилах. А це ж який виховний момент серед нашої молоді випущений із уваги держави, як би він пригодився в підготовці допризовників до служби в українських Збройних Силах! Як і те, що нині кожен ветеран Другої Світової війни полишений на власних родичів, а школі до них нема ніякого діла – чи є в нього нарубані дрова на зимову стужу, чи заніс хто до хати шматок свіжого хліба з магазина та відро води з сусідської криниці.
Словом, є про що подумати всім і не лише в дні ювілеїв.
Як на мене, наша сучасна армія застряла в безконечній веремії реформ і потребує всенародного піклування. Стосується це й модернізації озброєння, за яким ми рівняємося хіба що з африканськими країнами, і армійського вишколу. Недарма ж кажуть: хто не хоче годувати власну армію, той буде годувати чужу. Оскільки ж Україна завжди була ласим шматком землі в центрі Європи, ніколи не переведуться бажаючі прихопити її у власність, поставити наш народ на коліна. Згадаймо далеку й близьку нашу історію, про яку треба постійно нагадувати, з якої необхідно робити уроки. Охоронці миру у нас мають бути в центрі турбот усього народу.
Наше ветеранське об'єднання передбачає і в цьому році низку значних пропагандистських заходів як на малій батьківщині, так і в Києві. Та наші зусилля повинні знайти найсерйознішу підтримку з боку держави. Тільки за цієї умови наша українська армія буде твердо й надійно стояти на варті миру. Сильна армія – сильна держава. Про це треба пам'ятати всім нам і в дні народин її, і в повсякденні. Україна того варта.
Сергій КУДІН,
голова ветеранського об’єднання
