Уcмішка українського Чапліна

Травневий вечір, омитий грозовим дощем. У затишному залі Франківського театру знову цвіла усмішка незабутнього Миколи Яковченка. І хоча його часто-густо називають українським Чапліним, все ж мусимо зауважити, що Микола Федорович сам по собі був настільки неповторною артистичною натурою, що не потребує жодних порівняльних характеристик. Його світ, відбитий у збережених для нащадків кінокадрах, тільки підтверджує це. А коли б якимось чудом могли ожити сотні ролей, зіграні ним на сценах театрів, ми знову б мали можливість усвідомити всю неординарність цієї талановитої людини.

Та, як відомо, під лежачий камінь вода не тече. І якби не ініціатива земляків актора, славних наших прилучан, якби не потужна зацікавленість прилучанина по душі, мецената Юрія Коптєва, якби не постійні зусилля керівників та активістів нашого земляцтва, саме ім’я великого сміхотворця Миколи Яковченка теж відійшло б у небуття, бо такі наші нинішні несприятливі для збереження і розвою духовності часи.
Але, як би там не було, саме того вечора зібралися справжні шанувальники його таланту для пошанування 110-ї річниці від дня народження народного артиста України. Принагідно, на сцені театру ім. І.Франка продемонстрували свої таланти юні учасники ІІ Всеукраїнського відкритого конкурсу акторської майстерності ім. Миколи Яковченка.

Члени Чернігівського земляцтва, прилучани, які прибули до Києва для вшанування пам’яті славетного земляка, родина, друзі і шанувальники таланту Миколи Яковченка були щиро вдячні франківцям за дійство пам’яті про нашого «Чапліна».
(Детальний звіт про цю подію читайте у наступному номері газети «Отчий поріг»).