Поспішайте до села, звідки йде ваш родовід!

Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Ту славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
ніже тії коми,
Все розберіть… та спитайте
Тоді себе: що ми?...
Чиї сини? Яких батьків?

Т. Шевченко

Мабуть кожна людина, дійшовши до межі чергового етапу свого життя, питається у своєї совісті, чи гідно прожив, чи все зробив, чи не зганьбив свій рід, свого батька?

Так і Григорій Борисович Бойко, родом із с. Миколаївка Семенівського району, що розташувалося на межі з Стародубським районом Брянської області Росії, якось забрівши до Чернігівського земляцтва та пройнявшись його атмосферою, зрозумів, що час побувати у рідному селі, подивитись у вічі односельцям і спокутувати свою провину за довгий час забуття святого місця, де пуповина зарита. На те були свої об’єктивні причини. То ж віднайшовши у Чернігові ще кілька своїх односельців і заручившись їх підтримкою, почав збирати миколаївчан на пораду. А зібралися не де-небудь, а на подвір’ї Свято-Троїцького Собору. Як сказав хтось із односельців «для святого дела и собраться не грех в святом месте».

Зустріч відбулась світлого травневого дня два роки тому. І вирішили земляки, які вже давно вилетіли у світи з рідних домівок, зробити добру справу для рідного села. Почали з намірів відшукати і увіковічнити імена всіх односельців, які загинули на фронтах ВВв. Селяни знали, що з Миколаївки на фронт пішли 327 воїнів, а не повернулись 134, але прізвища їх не були виписані у єдиному реєстрі та увіковічнені для нащадків.

Впродовж двох років збирали кошти, вели пошукову роботу в архівах Києва, Москви, писали запити у військкомати України, Росії і Білорусії.

Травневі дні нинішнього року були особливо напруженими, бо на зібрані кошти в селі Миколаївка біля братської могили загиблим солдатам було встановлено 13 мраморних плит з викарбуваними на них іменами загиблих героїв. Їх віднайшлося 111 осіб. Пошуки продовжуються.

Найбільше щастя для миколаївчан, які об’єднались у земляцьку громаду у Чернігові – були сльози бабусь, які вперше за 67 років повоєння побачили незаслужено загублені імена своїх чоловіків, синів, братів, які загинули на фронтах ВВв.

На імпровізованому мітингу, організованому небайдужими земляками на чолі з Бойко Григорієм Борисовичем, який ініціював створення земляцтва одного села, а за вибором сельчан і очолив його, громада одноголосно вирішила – віднині майдан біля братської могили буде місцем збору селян на сходки для сімейної ради, місцем єднання і в радості і в печалі.

Щасти вам, дорогі земляки! Радіємо з того, що в час, коли Україну роздирають на шмаття політичні партії, яких близько 200, релігійні течії, яких понад 40, ви знайшли міцний стержень, що визначається гідним словом «земляк», об’єдналися у громаду задля творіння добрих справ.

Відтепер ви «спільнота і головним для кожного з вас, яку б посаду ви не займали, є піклування про розквіт Чернігівського краю, про його матеріальне і моральне благополуччя, пам’ятати якого ми роду-племені, любити рідну землю, піднімати велич Української держави і ніколи не забувати батьківський поріг». І нехай ці слова, викарбувані у Кодексі честі Чернігівського земляцтва, надихають вас на добрі справи і слугують гідним прикладом для інших односельців об’єднуватися і спільними зусиллями творити добро на теренах рідної Сіверщини.