Товариство «Чернігівське земляцтво» в Києві

Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Ту славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
ніже тії коми,
Все розберіть… та спитайте
Тоді себе: що ми?...
Чиї сини? Яких батьків?

Т. Шевченко

Мабуть кожна людина, дійшовши до межі чергового етапу свого життя, питається у своєї совісті, чи гідно прожив, чи все зробив, чи не зганьбив свій рід, свого батька?

Так і Григорій Борисович Бойко, родом із с. Миколаївка Семенівського району, що розташувалося на межі з Стародубським районом Брянської області Росії, якось забрівши до Чернігівського земляцтва та пройнявшись його атмосферою, зрозумів, що час побувати у рідному селі, подивитись у вічі односельцям і спокутувати свою провину за довгий час забуття святого місця, де пуповина зарита. На те були свої об’єктивні причини. То ж віднайшовши у Чернігові ще кілька своїх односельців і заручившись їх підтримкою, почав збирати миколаївчан на пораду. А зібралися не де-небудь, а на подвір’ї Свято-Троїцького Собору. Як сказав хтось із односельців «для святого дела и собраться не грех в святом месте».

Зустріч відбулась світлого травневого дня два роки тому. І вирішили земляки, які вже давно вилетіли у світи з рідних домівок, зробити добру справу для рідного села. Почали з намірів відшукати і увіковічнити імена всіх односельців, які загинули на фронтах ВВв. Селяни знали, що з Миколаївки на фронт пішли 327 воїнів, а не повернулись 134, але прізвища їх не були виписані у єдиному реєстрі та увіковічнені для нащадків.

Впродовж двох років збирали кошти, вели пошукову роботу в архівах Києва, Москви, писали запити у військкомати України, Росії і Білорусії.

Травневі дні нинішнього року були особливо напруженими, бо на зібрані кошти в селі Миколаївка біля братської могили загиблим солдатам було встановлено 13 мраморних плит з викарбуваними на них іменами загиблих героїв. Їх віднайшлося 111 осіб. Пошуки продовжуються.

Найбільше щастя для миколаївчан, які об’єднались у земляцьку громаду у Чернігові – були сльози бабусь, які вперше за 67 років повоєння побачили незаслужено загублені імена своїх чоловіків, синів, братів, які загинули на фронтах ВВв.

На імпровізованому мітингу, організованому небайдужими земляками на чолі з Бойко Григорієм Борисовичем, який ініціював створення земляцтва одного села, а за вибором сельчан і очолив його, громада одноголосно вирішила – віднині майдан біля братської могили буде місцем збору селян на сходки для сімейної ради, місцем єднання і в радості і в печалі.

Щасти вам, дорогі земляки! Радіємо з того, що в час, коли Україну роздирають на шмаття політичні партії, яких близько 200, релігійні течії, яких понад 40, ви знайшли міцний стержень, що визначається гідним словом «земляк», об’єдналися у громаду задля творіння добрих справ.

Відтепер ви «спільнота і головним для кожного з вас, яку б посаду ви не займали, є піклування про розквіт Чернігівського краю, про його матеріальне і моральне благополуччя, пам’ятати якого ми роду-племені, любити рідну землю, піднімати велич Української держави і ніколи не забувати батьківський поріг». І нехай ці слова, викарбувані у Кодексі честі Чернігівського земляцтва, надихають вас на добрі справи і слугують гідним прикладом для інших односельців об’єднуватися і спільними зусиллями творити добро на теренах рідної Сіверщини.