Право на пам’ять

  • warning: Parameter 1 to image_display() expected to be a reference, value given in /home/chezemo/public_html/old/includes/module.inc on line 476.
  • warning: Parameter 1 to image_display() expected to be a reference, value given in /home/chezemo/public_html/old/includes/module.inc on line 476.

ПРАВО НА ПАМ’ЯТЬ

Пам'ять — психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.

За тривалістю збереження інформації виділяють такі види пам'яті:

  • сенсорну — триває 0,2 - 0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні.
  • короткочасну — забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини;
  • довготривалу — збереження інформації протягом тривалого часу;
  • оперативну — проявляється під час виконання певної діяльності та необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.

Короткочасна пам'ять є практично повністю автоматичною і працює без будь-якої свідомої установки на запам'ятовування.

Довготривала пам'ять забезпечує людині тривале збереження знань, умінь і навичок, що потрібні в житті.

На довготривалу пам’ять своїх земляків заслужили право чисельні вихідці з Чернігово-Сіверського краю, які внесли великий вклад у розвиток вітчизняної науки, культури, медицини.

До них належить, зокрема, Леонід Васильович Смирнов (1856 - 1918 рр.) — хірург, доктор медицини, батько відомого нейрохірурга, психіатра, академіка, санскритолога Бориса Леонідовича Смирнова, 120-річний ювілей якого буде відзначатися 15 грудня поточного року.

Леонід Смирнов походив з дворян Сосницького повіту Чернігівської губернії, володів маєтком у с. Козляничі. Народився 13 вересня 1856 р. В 1884 р. закінчив медичний факультет. Харківського університету. Працював земським лікарем Сосницького повіту. За заходи з припинення сибірської виразки, що з'явилася на худобі та людях у селах Кудрівка та Волинка йому була оголошена подяка від Сосницької земської управи. На 1889-1892 рр. обирався гласним Сосницького земського зібрання.

12 лютого 1900 р. захистив дисертацію з проблем офтальмології в Імператорській військово-медичної академії, удостоєний звання доктора медицини.

В подальшому впродовж кількох років його медична діяльність була пов’язана з Миколаївською губернією.

Постановою піклувальної ради Миколаївської міської лікарні від 31 жовтня 1900 р. Леонід Смирнов визначений на посаду головного лікаря, а 18 січня 1901 р. на цій посаді був затверджений Миколаївським градоначальником.

Будучи досвідченим хірургом, Леонід Смирнов суміщав посаду головного лікаря Миколаївської міської лікарні з завідуванням хірургічним відділенням.

На початку 1906 р. за розпорядженням тимчасового Миколаївського генерал-губернатора був заарештований за звинуваченням у революційній діяльності. Підставою для арешту стали відомості, зібрані таємною агентурою жандармського корпусу. У них зазначалося про те, що Леонід Васильович Смирнов, головний лікар Миколаївської міської лікарні є членом організації соціалістів-революціонерів, веде пропаганду в міській лікарні та серед інтелігентної частини м. Миколаєва, в квартирі своїй влаштовує сходки революційних організацій і, що на його квартирі був вироблений план арешту всіх посадових осіб 19 жовтня минулого (1905) року та заснування у м. Миколаєві тимчасового революційного уряду. Також повідомлялося, що на мітингу 18 жовтня 1905 р. він виголосив промову обурливо революційного характеру.

Генерал-губернатор 17 січня 1906 р. звернувся до міністра внутрішніх справ Російської імперії з проханням дати дозвіл вислати Леоніда Смирнова за межі Миколаївського градоначальства, вважаючи його перебування в місті небезпечним і загрозливим громадському спокою.

Рішенням Особливої наради при МВС від 28 січня 1906 р. (тобто без суду та слідства) Леонід Смирнов засуджувався до висилки під нагляд поліції в Якутську область строком на 5 років.

Розпорядженням Миколаївської міської управи Леонід Васильович був звільнений з посади головного лікаря Миколаївської міської лікарні 6 лютого 1906 р. Про високий авторитет лікаря, повагу та довіру до нього свідчило звернення до міністра внутрішніх справ Петра Столипіна 75 хворих, які проходили лікування в міській лікарні та просили звільнити від покарання Леоніда Смирнова.

Незабаром в Петербурзі заговорили, що справа Леоніда Смирнова було затіяно з ініціативи жандармського полковника, який випробовував неприязнь до лікаря.

Для перевірки відомостей, зібраних жандармською агентурою, зі столиці надіслали спеціального перевіряючого. Було проведено слідство, опитано свідків. В результаті, 26 березня 1906 р. міністр внутрішніх справ повідомив про скасування вироку Особливої наради, оскільки винність Леоніда Смирнова була «встановлена виключно даними агентурного характеру, які не могли бути перевірені», але і не були повністю спростовані показаннями свідків. Заарештованого було рекомендовано з під варти звільнити та «поставити (йому) для науки попереднє утримання під вартою». На підставі цього 6 квітня 1906 р. Миколаївський тимчасовий генерал-губернатор розпорядився звільнити Леоніда Смирнова з-під варти, але наказав йому залишити Миколаїв вранці наступного дня, заборонивши повертатися в місто до скасування в ньому особливого становища (воно було введено у зв'язку з революційними заворушеннями і єврейськими погромами восени 1905 р.). На запит лікаря в міську Думу про те, чи зможе він зайняти посаду головного лікаря лікарні після того, як йому буде дозволено повернутися в місто, міський голова дав позитивну відповідь. За повідомленням Миколаївського поліцмейстера, Леонід Смирнов 7 квітня 1906 р. покинув Миколаїв і відбув до Петербурга. Через півроку з Петербурга був присланий запит про те, чи може бути дозволено доктору Леоніду Смирнову повернутися до Миколаєва, у відповідь на нього Миколаївський тимчасовий генерал-губернатор заявив, що не вважає за можливе дати такий дозвіл.

З 1907 р. і до своєї смерті в 1918 р. Леонід Смирнов працював хірургом в лікарнях Петербурга. Поховано його біля церкви в с. Козляничі.

Він був одружений на Софії Митрофанівні Демидівській, мав трьох синів: Володимира, Бориса, Олександра та доньку Ольгу. Удостоєний звання надвірного радника (в Російській імперії цивільний класний чин до 1745 року VIII класу, пізніше - до VII класу в Табелі про ранги, відповідав армійському чину підполковника, військового старшини у козаків та військово-морському чину капітана II рангу. Офіційне звернення: «Ваше високоблагородіє»).

Троє його синів також обрали професію лікаря.

Софія Митрофанівна відома дитяча письменниця. Її літературний псевдонім Софія Козлєницька. Перу письменниці належать повісті для дітей, що користуються успіхом у читачів. Свій збірник українських дум, пісень, легенд, перекладений на російську мову вона назвала «Старая Украйна»

Саме від матері Борис Смирнов унаслідував хист письменника та перекладача.

Сьогодні за місяць до 120-літнього ювілею Бориса Леонідовича Смирнова в Сосницькій районній адміністрації та районній раді стоїть питання: чи буде Сосницька центральна районна лікарня носити його ім’я?

Таке питання там з’явилося після відповідних звернень земляків-киян до земляків-сосничан.

Відповідь на це питання не тільки покаже, який вид пам’яті мають наші земляки-сосничани, а ще й підтвердить право на пам’ять Смирнових.

Олексій ОРЄХОВИЧ