12 січня виповнилося 120 років від дня народження нашого земляка Михайла Петровича Кирпоноса – воєначальника, генерал-полковника, Героя Радянського Союзу.
Щоб вшанувати пам’ять і вклонитися його могилі цього дня разом з автором цих рядків у столичному парку Вічної Слави побували керівники Коропського відділення Чернігівського земляцтва в місті Києві Анатолій Карацюба та Сергій Ковтун.
Разом з тими, хто зацікавився нашою увагою до надгробка Михайла Кирпоноса, ми згадували його біографію.
Народився майбутній воєначальник у містечку Вертіївка (нині Ніжинського району Чернігівської області) в бідній селянській родині. Вчився рік в церковно-приходській школі, потім 3 роки в земській школі. Подальшу освіту продовжити не зміг через нестачу коштів у батьків. Потім до 1915 р. працював лісником.
У 1915 р. був призваний до армії, брав участь в Першій світовій війні на румунському фронті. В 1917 р. закінчив школу військових фельдшерів, служив фельдшером роти. Обирався головою полкового комітету, членом дивізійного ревкому.
Після жовтневої революції, в 1918 р. вступив до РСЧА. Брав участь у Громадянській війні. З грудня 1918 р. - командир батальйону, потім начальник штабу, помічник командира та командир 2-го Богунського полку.
Під час командування полком Михайло Кирпонос проявив свою доблесть, який успішно протистояв білогвардійцям під Житомиром, Бердичевом, звільняв Київ. Реввійськрада республіки нагородила його особистою зброєю - маузером.
З червня 1919 р. по травень 1920 р. – він помічник начальника Школи червоних старшин у Житомирі. В 1927 р. закінчив Військову Академію ім. Михайла Фрунзе, а після її закінчення був начальником штабу 51-ої стрілецької дивізії, потім начальником і військовим комісаром Казанського військового училища ім. Верховної Ради Татарською АРСР.
Під час радянсько-фінської війни він командував 70-ою стрілецькою дивізією 7-ої армії, що штурмувала Виборг. За успішне форсування Виборзької протоки у нічний час льодом і захоплення прибережних укріплень, що порушило важливі ворожі комунікації та прискорило закінчення Фінської кампанії 1939 -1940 рр., Михайлу Кирпоносу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21.03.1940 р. присвоєне звання Героя Радянського Союзу, з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка». Історія військового мистецтва до цього знала тільки два таких випадки. Перший - коли війська Петра Першого подолали маршем по льоду Виборзьку затоку та штурмом взяли однойменне місто, другий - коли війська Багратіона перейшли льодом затоку з моря та захопили Аландські острови.
З квітня 1940 р. Михайло Кирпонос командир стрілецького корпусу, з червня - командувач військами Ленінградського військового округу. З введенням генеральських звань в РСЧА 04.06.1940 р. йому було присвоєне військове звання «генерал-лейтенант».
З 22.02.1941 р. його призначено командувачем Київським Особливим військовим округом. Йому присвоєне військове звання «генерал-полковник».За оцінками тих, хто оточував Михайла Кирпоноса, він був невтомним, вникав у всі деталі керування військами, і відчував, що війна насувається. Михайло Петрович не засиджувався у штабі, постійно бував у військах, на заводах, де виробляли зброю на випадок війни.
З моменту перетворення округу в Південно-Західний фронт і початком Великої Вітчизняної війни, генерал-полковник Михайло Кирпонос - командувач Південно-Західним фронтом. Як воєначальника його високо цінували в наркоматі оборони.
Війська фронту вели кровопролитні оборонні бої на Правобережній Україні. Стійкі оборонні дії на важливих оперативно-стратегічних рубежах і напрямах поєднувалися з контрударами. В умовах глибоких обходів і обхватів танковими та механізованими угрупуваннями супротивника війська Південно-Західного фронту, розчленовані на загони та групи, здійснювали маневр, виходячи з-під ударів на проміжні та тилові оборонні рубежі, вели напружені бої. Багато хто з них пробився через ворожі заслони, але десятки тисяч бійців і командирів загинули або потрапили в полон.
Проте, незважаючи на значний оперативний успіх супротивника під Уманню, фронт зберіг боєздатність і продовжив з боями відступати, зупинившись на рубежі Дніпра. В ході Київської операції Михайло Кирпонос, а його підтримали начальник Генштабу, Маршал Радянського Союзу Борис Шапошников, главком військ Південно-Західного напрямку, Маршал Радянського Союзу Семен Будьонний і заступник начальника Генштабу – начальник Оперативного управління, генерал-майор Олександр Василевський, наполягав на негайному відведенні військ з Києва та просив дозволу на відступ з оперативного мішка навколо Києва. Однак всупереч цьому Ставкою дозволу дано не було. Фронт не мав на той час резервів і не міг зупинити просування перенаправленої з московського на південний напрям (фактично в тил Південно-Західного фронту) 2-ої танкової групи генерал-полковника Гейнца Гудеріана. До 14 вересня в оточення потрапили 5, 21, 26 і 37 армії.
20.09.1941 р. зведена колона штабів Південно-Західного фронту і 5-ої армії підійшла до хутора Дрюківщина Лохвицького району Полтавської області, за 15 км на південний захід від Лохвиці. Там вона була атакована головними силами німецької 3-ої танкової дивізії. Втративши декілька гармат і бронемашин, залишки колони відійшли в урочище Шумейкове, поблизу села Ісківці Лохвицького району Полтавської області. До рук супротивника потрапив командувач артилерією 5-ої армії генерал-майор Володимир Сотенський разом зі всім своїм штабом. У групі разом з Михайлом Кирпоносом залишалося не більше тисячі чоловік, з них близько 800 командирів. Транспорт і люди розосередилися кромкою яру, що перетинав гай, бронемашини зайняли позиції на узліссі. Німецькі танки та піхота атакували гай з трьох сторін. Спочатку вони увірвалися на східне узлісся. В рукопашній сутичці брали участь всі - від солдата до командувача фронтом. Михайла Петровича спочатку поранило в ногу, а незабаром осколки міни зрешетили його груди. Командувач одразу помер. Бій продовжувався 5 годин.
В 1943 р. останки Михайла Кирпоноса були перенесені до Києва, в парк Вічної Слави. У Києві та Чернігові встановлені пам'ятники генералові Кирпоносу. У Києві та Чернігові ім'ям Кирпоноса названі вулиці. На батьківщині воєначальника-героя у Вертіївці діє музей Михайла Кирпоноса.
Наші співрозмовники в парку Вічної Слави були одностайні – Михайло Кирпонос був справжнім героєм, і загинув він відстоюючи свою українську землю. Не залишили вони поза увагою й чисельні безрезультатні клопотання щодо присвоєння звання Герой України Михайлу Кирпоносу. Цікавило їх також й те: чому в цей день про справжнього героя згадали тільки земляки?
Олексій ОРЄХОВИЧ,
заступник голови земляцтва
Останні коментарі
13 years 47 тижнів тому
14 years 15 тижнів тому
14 years 27 тижнів тому
14 years 40 тижнів тому
14 years 40 тижнів тому
15 years 6 тижнів тому