Товариство «Чернігівське земляцтво» в Києві

Це вже стало доброю традицією – до щорічних загальних зборів Рада Чернігівського товариства готує землякам приємний сюрприз. Раніше це були красочні тематичні календарі, які нині стали раритетними і зберігаються у родинах, як загальновизнані історичні видання.

Цього року керівництво земляцтва дарує учасникам зібрання книгу Петра Медвідя «Моя чернігівська родина», яка розповідає про історію та кращих людей товариства.

Представляємо читачам перший відгук-рецензію відомого українського письменника Івана Корбача на цю книгу.

Біля джерел братерства

Помітним явищем в житті нашого товариства стала книга Петра Медведя «Моя чернігівська родина», яка побачила світ на початку цього року.

Варто зразу сказати – ця книга унікальна. Перш за все, за своїм змістом, якимось ліризмом, багатством мови, що дає право назвати книгу художнім твором. Автор розповідає про своїх земляків, їх великі і малі справи, ставлення один до одного, про якусь особливу ауру, яка існує в нашому товаристві.

Велика заслуга автора, що він дослідив історію створення земляцтва, знайшов цікаві спогади про те, як збирались у товариському колі Тарас Шевченко, Іван Сошенко, Микола Гоголь, Євген Гребінка.

Розповідаючи про історію створення Чернігівського земляцтва, автор перш за все зазначає їх відмінність від політичних партій. З великим почуттям любові до рідного краю автор розповідає про Чернігівщину. Наша земля має багато славетних людей. До речі, іменами трьох з них – Станіслава Довгого, Віктора Ткаченка, Наталії Земної названі космічні зірки і планети.

Розповідаючи про земляцьких побратимів, автор книги знаходить для кожного добрі, теплі, виразні слова. Наприклад: «Могутній і дієвий Володимир Пушкарьов, дотепний жартівник і неперевершений тамада Микола Борщ, делікатний, завжди з щирою усмішкою Іван Майдан, геніальний лицар гравюри, скромний і загадковий Микола Стратілат, душа товариства співучий професор Дмитро Волох…»

З болем душевним пише Петро Медвідь про щезаючі на Чернігівщині села і хутори, про зарослі бур’яном плодючі землі , хати – пустки, яких стає все більше на Чернігівщині, бо старі люди вимирають, молоді кидають домівки в пошуках кращої долі.

З щирою вдячністю говорить автор про тих членів нашого товариства, які допомагають односельчанам будувати школи і храми, дороги і лікарні. «Молись, Україно, молись, моє рідне село, щоб при владі були чесні і праведні люди, бо село – це першооснова нації».

Автор не ставить за мету детально розповідати про благочинну допомогу нашого товариства землякам. Кожне регіональне відділення може нарахувати десятки добрих справ, за якими стоять люди. Такі як керівник Бобровицького осередку А.Пінчук. Автор пише: «Андрій Пінчук – достойний син козацького роду. Він не прагне бути на виду, не намагається розштовхувати колег ліктями, аби зайняти своє місце під сонцем слави. Але завжди має свою власну позицію і зробив для України, для людей стільки доброго і корисного, що заслужив славу благодійника і високопорядної Людини з великої літери. Займаючи високу посаду голови Господарського суду м. Києва, Андрій Михайлович завжди допомагав Чернігівському товариству. Йому притаманні такі риси, як людяність і справедливість, високий професіоналізм і доброта, відкритість і надійність, що відіграє важливу роль у згуртуванні земляків.

Це про нього і його друзів по Бобровицькому осередку можна сказати поетичним рядком: «Я – українець, вірою і кров’ю, моє коріння тут, у цій землі, вона моєю живиться любов’ю, а я страждаю болями її…».

В свій час Петро Іванович написав книгу-сповідь «Мамина колиска», яка отримала широкий розголос. Уривки сповіді читав зі сцени Палацу спорту народний артист України Віталій Розстальний. Ось і в новій книзі автор пише: «Нас єднають світлі почуття споріднених сердець, батьківська хата, материнська мова». Автор знаходить найтепліші слова, коли пише про матір братів Ткаченків, маму Миколи Борща та інших землян. Бо ж мати – це не тільки рідна людина, вона споріднена з материнським краєм, з нашою чернігівською землею.

Глибоке хвилювання викликають сторінки книги про наших земляцьких побратимів, які відійшли за межу життя. Серед них державні діячі, вчені, письменники, артисти, художники. Всі вони залишили добру пам'ять про себе. Ось один із них, незабутній Борис Васильович Іваненко. Для багатьох земляків ще лунає його голос в нашому офісі, його дотепні жарти, хороша пісня і славетні вірші-присвяти. Можна впевнено сказати – іншого такого друга і поета важко знайти. Автор книги пише про Бориса Васильовича: «Віддзвеніли за святковим столом його сміхотворні рими, згасли оспівані ним деснянські зорі, змовкли вуста, які так вміли усміхатись, сказати добре слово, заспівати пісню…».

Добру традицію віршованих присвят землякам продовжив Петро Медвідь. Він друкує їх в «Отчому порозі» під рубрикою «Медвежий кадуб», десятки таких присвят подані в книзі.

Існує вислів: «Україна там, де є українці». А їх по світу розкидано десь 16 млн. чоловік, майже третина населення сучасної України. В багатьох землях є вихідці з Чернігівщини, вони згуртувались в осередки, з якими підтримує зв'язок наше київське товариство. Зараз всі земляцькі організації України об’єднались в Міжнародну асоціацію, яку очолив В.Ткаченко.

Свою книгу П.Медвідь завершує словами: « Тож хай ніколи не замовкає журавлиний клич рідної землі в наших серцях. Нехай виростають на ній нові Храми, освячені духом любові і Божої благодаті, освітлені променями чистих душ моїх добрих земляків, яким я присвячую цю книгу».

Багато ілюстрована книга «Моя Чернігівська родина» надрукована значним для нашого часу тиражем – 3000 примірників. Отже, маємо ще одну віху славної історії нашого земляцтва.

Іван КОРБАЧ,
член Національної спілки
письменників України