Товариство «Чернігівське земляцтво» в Києві

26 лютого ц.р. у Київському Палаці спорту відбулось загальне зібрання товариства «Чернігівське земляцтво» у м. Києві, присвячене 14-й річниці товариства.

Ще недавно по всій Україні гриміли словесні гармати, ще гасали поміж містами й селами різні емісари, агітуючи за претендентів на гетьманську булаву, і народ, який став знову «електоратом», лише безтямно крутив головою, вслухаючись у щедрі обіцянки райського життя під началом нового президента, а то й чублячись між собою, бо кожна партійка поселяла не загальний мир і спокій, а духовний розкол. На жаль, за відсутності стрункої, виваженої програми будівництва нової демократичної України не народилися політики, які б стали над власними амбіціями та матеріальними благами, от і маємо те, що маємо, як любив повторювати ще не так давно один із державних лідерів.

Але буквально на другий день після інаугурації нового очільника України в Київському Палаці спорту відбулося дійство, яке б мало стати за державну модель, - традиційні щорічні загальні збори Чернігівського земляцтва. От де можна було відчути справжню єдність сердець, поєднаних любов’ю до найріднішої малої батьківщини, до тих, із ким доводиться нині жити й працювати в столунному Києві. Світилися радістю очі літніх чоловіків, за плечима яких десятки літ стотрудного життя і неймовірних випробувань – он хоча б підтягнута по-солдатськи постать Миколи Купченка, лідера наших ветеранів, за плечима якого і роки Голодомору, і окопні страхіття, і напружена армійська служба. А там, біля виставки народних майстрів із Чернігівщини, на якій чільне місце зайняла бандура, стоїть усміхнена, романтична народна артистка України Валентина Пархоменко, ніби хоче знову доторкнутися до срібних струн пальцями. Он брати Проценки підпирають одне одного плечем, і жодне око не мине збайдужено статурну групу. А там он наша славна дітвора тирлується біля своїх барвистих малюнків – кращих із кращих у конкурсній програмі. Школярка Іринка Алтухова хоч не дісталася до першого місця, але й друга позиція для ніжинської школярки неабияке досягнення. А неподалік веселковими барвами виграють стенди добре знаного в Україні видавничого об’єднання «Дім, сад, город», і сам його творець Микола Халимоненко поважно походжає біля своїх привітних жіночок. Так, Палац спорту став на кілька годин островом любові в розбурханому морі людських пристрастей. На жаль, тільки островом…

А в прозорі двері все вливаються і вливаються потоки веселих людей. А з рідної сторони підкочують нові й нові машини з гостями, бо загальне зібрання - то спільне наше свято, як спільні й клопоти про покращення добробуту Сіверського краю. Добре знані і на столичних широтах обличчя обласних лідерів, строге вбрання служителів церкви, рукостискання й обійми аж до хрусту кісток, добрі спомини про краї придеснянські та їх людей.

Та ось лунає запрошення до величезного залу, і гамірливе товариство поспішає зайняти місця поближче до сцени. І хоча нинішнього року обійшлося без офіційних запрошень, люду зібралося чи не стільки, як і в попередні роки. А під склепінням розлунює музика, і голос ведучого нагадує про початок зборів, присвячених 14-й річниці створення нашої громадської організації. На сцені всідаються поважні члени президії – голова Чернігівської обласної Ради Наталія Романова, заступник голови облдержадміністрації Наталія Білоус, заступник Міністра Кабінету Міністрів Павло Кондик, начальник управління внутрішньої політики КМДА Віктор Гончарук, письменник, Герой України Юрій Мушкетик, перший голова нашого товариства Павло Мисник, керівник Бобровицького відділення Андрій Пінчук, керівник Городнянського відділення Петро Назимко, керівник Коропського відділення Анатолій Карацюба, керівник Куликівського відділення Володимир Лузан.

Голова Чернігівського земляцтва Віктор Ткаченко оголошує збори відкритими. Звучить Гімн України. Потому Віктор Вікторович озвучує коротку доповідь.
- Дорогі земляки, високоповажні гості!
Я радий вітати вас на нашій 14-й загальноземляцькій зустрічі, яка бере свій початок з першого зібрання у будинку письменників України у далекому вже 1996 році.
Сьогодні з нами є ті, хто був серед ідеологів, засновників і організаторів нашого товариства того року. Це: Віталій Масол, Юрій Мушкетик, Петро Шаповал, Микола Рудько, Віталій Бойко, Леонід Горлач, Тетяна Літошко, Володимир Рожок, Валерій Буймістер, Микола Борщ, Володимир Бондаренко, Дмитро Головко, Володимир Пушкарьов, Олександр Пухкал, Федір Шпиг, Іван Данькевич, Анатолій Дронь, Павло Мисник, Петро Медвідь, Іван Салій, Микола Гончар, Олекса Довгий. З нами керівники Чернігівщини, керманичі земляцьких об‘єднань усіх регіонів України, представники державної і київської місцевої влади, народні депутати України. Давайте дружньо привітаємо всіх на нашому святі!

Нашій сьогоднішіній зустрічі передувала річна земляцька конференція, на якій був проведений поглиблений аналіз діяльності нашого об‘єднання, виказані критичні зауваження, побажання, прийняті обов‘язкові для громадських організацій документи, тому сьогодні я не буду вдаватись до детального аналізу роботи земляцтва за пройдешній рік.
Скажу тільки, що в нашому товаристві у Києві тепер понад 3 300 вихідців з Чернігівщини.
Ми структуризовані в 20 районних відділеннях та 3-х об‘єднаннях – ветеранів, молоді, чорнобильців.

За 2009 рік в Києві та на Чернігівщині за участю земляцтва та його структурних підрозділів проведено понад 400 заходів.
Це і обов‘язкові засідання Ради, керівників відділень і активу, зібрання регіональних осередків, постійні поїздки активу земляцтва в рідні міста і села, гуманітарна допомога своїм школам, бібліотекам, лікарням, інтернатам, і допомога у працевлаштуванні землякам, вшанування видатних людей – вихідців з Чернігівщини, це врешті решт, підтримка один одного в наш непростий час.

Звичайно, за кожною справою земляцтва стоять конкретні його відділення, конкретні люди.
Добрими справами, ініціативою відзначились практично всі відділення земляцтва, і я з подякою хочу згадати зараз керівників осередків: Андрія Зінчука, Юрія Проценка, Петра Назимка, Миколу Вощевського, Володимира Саченка, Анатолія Карацюбу, Василя Устименка, Володимира Лузана, Миколу Ткача, Миколу Засульського, Віктора Черненка, Павла Кривоноса, Володимира Коваленка, Олександра Нараєвського, Олексія Орєховича, Миколу Компанця, Олексія Павленка, Василя Тройну, Миколу Купченка.
Шановне товариство! Своєрідним літописом нашого життя є наша земляцька газета «Отчий поріг», яка вже 8 років доносить до тих, хто її передплатив, основні події життя земляцтва, відображає його плани, новини, звершення. Це справді дзеркало наших земляцьких справ, яке відтворює робота редколегії на чолі з талановитим поетом і публіцистом Леонідом Горлачем. Запрошуємо всіх тісніше співпрацювати з колективом редакції, виступати дописувачами, авторами матеріалів на цікаві теми.
Доповідаю вам, що Чернігівське земляцтво успішно співпрацює з Київською міською владою.
Визначальним документом для такої співпраці є Угода про взаємодопомогу між Радою земляцтв областей та регіонів України, Київрадою та КМДА. Одним з найближчих прикладів такої співпраці є участь Ради земляцтв у святкуванні дня Києва 29 травня минулого року та презентація наших земляцьких товариств перед широким загалом киян на майдані Незалежності.
Наприкінці минулого року об‘єднання столичних земляцтв, яке зародилось у вересні 2000 року, було формалізоване шляхом створення Асоціації земляцтв областей і регіонів України. У вересні 2010 тут, у Палаці спорту, за участі та підтримки Київської міської влади та державних структур, будемо відзначати загальноземляцький десятирічний ювілей.
Ми раді з того, що міцніє земляцький рух у столиці України, що на рахунку кожного земляцького об‘єднання є цікаві і корисні справи, що ми працюємо в тісній ув’язці на благо своїх областей, Києва, всієї України. Дякую колегам із інших столичних земляцтв, з якими ми пліч-о-пліч вирішуємо спільні задачі.
Центральним документом, яким ми керуємось у взаємодії з місцевими органами влади Чернігівської області і районів, є угода про співпрацю товариства з держадміністрацією та обласною радою Чернігівщини. Я радий доповісти вам, дорогі друзі, що завдяки тісній співпраці регіональних відділень земляцтва з районами Чернігівщини, ми часто отримуємо від керівників районів, громадських і бюджетних організацій області подяки за підтримку і допомогу конкретним школам, дитсадкам, інтернатам, творчим колективам.
Ініціатива, добрі справи, допомога земляцтву - заслуга величезної кількості наших земляків, перелічити всіх у короткому виступі неможливо, але не можна не згадати Дмитра Волоха, Леоніда Горлача, Миколу Ігнатенка, Петра Медвідя, Федора Шпига, Тетяну Літошко, Надію Голоту, Олега, Тараса та Вячеслава Проценків, Віктора Пабата, Петра Васюка, Іллю Борисенка, Ольгу Філіпенко, Олексія Калинського, Миколу Поету, Анатолія Фурсу, Миколу Білана, Ганну Харченко, Миколу Гордієнка, Миколу Туделя, Євгенію Макаренко, Діну Марущенко, Аллу Гуртову, Аллу Поплавську, Дар‘ю Постнікову, Володимира Рожка, Тетяну Рев‘якіну, Бориса Харитонова, Надію Сорокопуд, Валентина Авдєєнка, Івана Забіяку, Ірину Матяш, Владислава Кального, Олександра Шокала і багато-багато інших.
За все зроблене всім вам, дорогі земляки, низький земляцький уклін.
Завершуючи доповідь, користуюсь нагодою, дорогі земляки, колеги, друзі, побажати всім тепла і любові у домівках, прихильності долі у справах, успіхів у звершеннях.
Прихильно зустрів зал Наталію Білоус, яка сказала:
- Високоповажне товариство, дорогі земляки!
В українській мові є багато чудових слів, щоб висловити взаємозв’язок людини з місцем її народження: Батьківщина, Вітчизна, світла земля. Тобто, край батьків, дідів, край усього рідного і близького. Ці слова вказують на глибинну спорідненість людини з культурою, з традицією пращурів. І загальновідомо, що лише із щирої любові до своєї малої батьківщини виростає самовіддана і справжня любов до всієї України. Ми пишаємося тим, що високе почуття любові до свого краю об’єднало вихідців із Чернігівської області навколо животворної ідеї збереження та примноження скарбів його духовної спадщини. Кожен із нас розуміє беззаперечну істину про те, що цілющу силу та наснагу можна черпати лише з джерел того милого серцю куточка, який зветься водночас велично і буденно – рідний край, допомагає в житті, підтримує і окриляє. Де б ми не були, скільки не мали б літ, у серці завжди лишається рідна Сіверщина, вона вабить і бентежить, тішить і зворушує. Чернігівське земляцтво згуртувало людей, які вважають себе єдиною родиною, активно переймаються турботою про рідний край, сприяють примноженню його слави на всеукраїнському рівні. Кожного року Чернігівське земляцтво поповнюється новими людьми, сильними, талановитими, успішними. Наша спільна мета – допомагати розвиткові Сіверського краю, адже це синівський обов’язок перед своєю малою батьківщиною. Я хочу щиро подякувати вам за те, що пам’ятаєте і не цураєтеся свого коріння, і ваші земляки на Чернігівщині це особливо цінують. Обласна держадміністрація та обласна рада з одного боку і рада земляцького товариства з другого вже не один рік поспіль на таких щорічних зборах обумовлюють свої відносини, підписуючи угоду. Цей винятковий документ окреслює широке коло нашої багатогранної діяльності. Тому це не просто співпраця, а духовне взаємозбагачення, яке наповнює наше життя цілющим життєдайним змістом. Ми багато чому навчилися і багато чого зробили, і мені надзвичайно приємно відзначити, що нашими спільними зусиллями вдалося і в цьому році домогтися вагомих зрушень.
Дорогі земляки, я хочу побажати, щоб ми за будь-яких життєвих обставин завжди залишалися людьми, ніколи не забували один одного і, як співається в народній пісні, не цураймося, признаваймося. Хай ніколи не міліють і не висихають життєдайні джерела батьківських криниць, хай повняться щастям ваші серця, достатком ваші оселі, а ваша любов до отчої землі буде священним оберегом на ваших життєвих шляхах, щоб жити і творити на благо нашої славної Вітчизни.
Не вперше зачаровує своїм пристрасним словом столичних земляків Наталія Романова. І на ці збори вона привезла щирий вогонь серця, відкритого для любові, підтвердивши це словом:
- Шановні мої земляки!
Я дуже щаслива від територіальної громади Чернігівщини привітати вас із нашим спільним святом. Коли я сюди виходила, відчувала якийсь холод, але чим більше я дивлюся на ваші щирі обличчя, моє серце тим більше зігрівається вашою любов’ю. Цей рік був непростий як для всієї України, так і для Чернігівщини. Люди народжували дітей, будували, вирощували хліб. До речі, його зібрано у нас біля двох мільйонів тонн. Мені довелося представляти голів облрад у Кабінеті Міністрів, і це давало мені можливість відстоювати інтереси нашого краю. У нас успішно працювала будівельна програма. Ми зуміли побудувати квартири і вручити ключі в Чернігові, Ріпках, Бобровиці, Борзні, Бахмачі. Плідно попрацювали над оформленням актів на землю. Ми гуртуємося для того, щоб наша Чернігівщина процвітала. Хочу сказати, що в нашому Батурині побувало вже біля 240 тисяч туристів. Сьогодні зранку на сесії облради одним із двадцяти питань була передача в державну власність музею в Крутах. Вірю, що кожен із вас пам’ятає своє коріння.
Несподіваним було закінчення виступу Наталії Андріївни – вона подарувала присутнім власний ліричний вірш, присвячений рідному Любечу, матері.
Бурхливими оплесками зустріла аудиторія виступ видатного письменника Юрія Мушкетика, який сказав:
- Дорогі сіверяни!
Так, ми з вами сіверяни. Заглянемо в «Повість проминулих літ» Нестора Літописця і побачимо там згадку про наш край, про прарусь. Вона потім ставала Київською Руссю, була такою й за Богдана Хмельницького, а за його наступника Івана Виговського вона називалася Великим князівством Руським. Вона поширювалася десь аж до Волги й Ками, колонізувала інші народи – ту ж чудь, мерю. Ми були єдиною Руссю аж до 1721 року, коли Петро І наказав називати Руссю всіх. А Україною ми називалися давно, наприклад, у Лаврентіївському літописі згадується, що 1268 року помер великий князь Володимир Глібович, і «вся Україна за ним много потужила». Багато на землі країн, держав, народів, але в кожного тільки одна мати і одна батьківщина. У нас велика батьківщина – Україна, а наша Чернігівщина, земля прекрасна з синіми очима озер, і нам її прикрашати. Тут згадувався відновлений Батурин. Можу додати, що клопотами Івана Плюща ожила Кулішева Мотронівка. То я кажу, що ми теж щось робимо. Я пишаюся своїм земляцтвом, рівних якому нема в Києві.
Але хотів би ще сказати ось що. Колись великий філософ Кант сказав: «Що є найвище в світі? Найвище в світі зоряне небо над нами і моральний закон всередині нас, який у першу чергу включає любов до батьківщини».
Сьогодні день святковий. Але я хочу сказати, що цей моральний закон зараз дуже занепадає у всьому світі. Дуже багато гризні у наших верхах. Мені здається також, що українець в Україні стає все меншим і меншим. Дивимося в будь-який газетний кіоск, де все менше українських видань. Дивимося в телевізор – те ж саме. Та що там телеекран, коли в нашій Верховній Раді різні обранці вперто ігнорують Конституцію! Маємо плекати рідну культуру, якою така славна наша Чернігівщина.
Затим відбулася найприємніша частина офіційного дійства – вручення різних нагород (список відзначених друкується окремо). Не обійшлося й без приємних сюрпризів, не передбачених офіційним сценарієм. Так, під самий кінець виконуючий обов’язки Ніжинського міського голови Олег Баранков, незважаючи на великий піст, подарував Вікторові Ткаченку величезний торт, виготовлений місцевими умільцями, та картину із зображенням річки Остер.
З великою увагою стежив зал і за актом підписання традиційної угоди про співробітництво, яку підписали Наталія Білоус, Наталія Романова та Віктор Ткаченко.
А після невеликої перерви відбувся концерт, який й цього разу поставив Анатолій Карпенко.
І подумалося мені: от би такою дружною родиною жила вся Україна! Щоб наш чернігівський острів став великим європейським материком любові.
Леонід ГОРЛАЧ