Товариство «Чернігівське земляцтво» в Києві

В одному з віршів Павло Тичина писав: "Благословіть, мамо, шукати зілля на людське божевілля..."
Нам не треба ворогів зовнішніх -- ми знищимо себе самі, і зробимо це не менш успішно за наших ворогів.

З жахом і подивом сприймає кожна нормальна людина звістку про те, що в с. Піски (що на Бобровиччині) немає музею Павла Тичини. Тобто музей на його РОДИННІЙ САДИБІ є, але він називається "Музей історії села".

Якщо постать Павла Григоровича є другорядною для села, то чому музей історії розміщений на його родинній садибі? Чому усі районні свята називають словами Павла Тичини? Чому в усіх буклетах про Бобровиччину зазначають, що село Піски знане тим, що там народився Поет? Чому на інформаційній таблиці пишуть "До МУЗЕЮ ПАВЛА ТИЧНИ 10 км"? Чому ми, українці, дозволяємо собі спекулювати непересічними іменами, а увічнити їх не хочемо? Може не вміємо? Може не знаємо як? А може дбаємо про увічнення СЕБЕ КОХАНОГО ще за життя в музеї, який розташований на батьківщині Павла Тичини?

А чому б і ні. Так гарно і просто -- тисячі людей їдуть у Піски на малу батьківщину Поета, а дізняються про мене хорошого, чи про мене красиву, бо ми теж народилися в Пісках... Манія величі насправді робить з нас потворних карликів, а ми думаємо, що нами усі захоплюються.

Шановні! Талановитих людей у світі багато, геніів -- мало. То чому дехто з нас не хоче гідно носити титул "талановита людина", а прагне применшити значення слова "геній", приміряючи його на себе? Геніів багато ніколи не буде -- це закон природи. Але якщо ми і надалі не будемо цінувати тих геніїв, що вже є, то й талантів у нашої нації скоро не буде.

Будьте дужі!