Товариство «Чернігівське земляцтво» в Києві

Чернігівська область займає 5,28 % території України, але при цьому має всього 2,4 % населення від загальної кількості. Цей регіон знаходиться на одному з перших місць по вимиранню. В середньому за рік на Чернігівщині помирає від 10 до 15 тисяч людей.
Згідно із офіційною статистикою, за останні 7-8 років кількість населення працездатного віку в регіоні зменшилася на 4%, а дітей до 15 років в області лише 7%. Поступово в регіоні зникають цілі села. Старі люди помирають, а молодь тікає до міст у пошуках заробітку, де на них не дуже чекають. Смертність на Чернігівщині перевищує народжуваність у 2,4 рази, в селах – у чотири рази.
Фахівці вже заявили про демографічну кризу в Чернігівській області, яка за умови збереження таких темпів скорочення населення через 50 років може зникнути з карти України.
(З повідомлень у ЗМІ)

На жаль, подібна ситуація спостерігається також в інших регіонах країни. Наприклад, Міністр регіонального розвитку та будівництва України Володимир Григорович Яцуба під час наради з приводу розвитку будівельної галузі в Святогорську Донецької області 2 червня 2010 року повідомив, що за останні чотири роки в Україні знято з обліку 117 населених пунктів, а за роки незалежності 504 населених пункти просто ліквідували.
Щоразу відвідуючи кладовища Сосницьких сіл Авдіївка, Шаболтасівка та інших, що на Чернігівщині, не можна не звернути увагу на темпи „переселення” на них ще досить молодих людей. Звісно на тривалість життя земляків у регіоні дуже вплинула Чорнобильська трагедія. Однак, багато хто з земляків-чернігівців головним винуватцем демографічної кризи на селі вважає все-таки аграрні реформи останніх років. І це не безпідставно. Адже, як зазначив професор-аграрник Василь Клюй у своєму матеріалі „Руїна”, що розміщено в газеті „Сільські вісті” від 26 березня 2010 року №35 (18472), перед їх початком в Україні було 12 421 колгосп і радгосп, на одне господарство припадало 3100 га сільгоспугідь, на які були видані Державні акти на землю з правом вічного користування. У господарствах постійно працювало 4881 тис. чоловік 65 різних професій. На кожне господарство в середньому припадало 40 тракторів, 27 автомобілів, 10 зернових та 12 інших спеціальних комбайнів, більше 1700 голів ВРХ (зокрема 550 корів), 1130 свиней, 605 овець, 12 тис. голів птиці та 80 вуликів. 1991 року у виробництво було вкладено 11,2 млрд. крб. капіталовкладень, або майже по 1 млн. на господарство. На одне господарство припадало 7,2 млн. тодішніх крб. основних виробничих фондів і 1,3 млн. крб. – соціальної сфери.
Господарства будували та обслуговували об’єкти соціальної сфери: житлові будинки, фельдшерсько-акушерські пункти, дитячі садки, лазні і т.п. Після кількох років реформ в АПК всього цього не стало, а на додачу розпочалася торгівля землею супроти Святому Писанію, в якому сказано: „І сказав Господь Мойсею на горі Синаї: „А земля не буде продаватись назавжди, бо Моя то земля. Бо ви приходьки та осілі у Мене. А пасовиська навколо їхніх міст не буде продано, бо це вічна посілість для них”.
Багато хто з наївних власників паїв, в тому числі й наших земляків, спочатку повірили в щастя, що звалилося майже з небес, а потім почали усвідомлювати, що нові агро-формування - це не колгосп чи радгосп, який опікується всіма проблемами на селі. Місцями дійшло вже до того, що в деяких селах навіть не було як виготовити домовину покійному та чим її доставити на цвинтар.
Ось тут селяни почали усвідомлювати, як в ході реформ вони стали співучасниками знищення всього того, що за багато років створили їх батьки та діди для забезпечення життєдіяльності сіл, а самі не встигли створити нічого більш ефективного та ще й пішли проти Святого Писанія.
Вивчаючи таку сумну статистику щодо ліквідації сіл, багато чернігівських землеробів все частіше почали заглядати в минуле, зокрема, згадувати генія слов’янської сільськогосподарської економіки Олександра Васильовича Чаянова, який не тільки був фізично знищений у 1937 році, але чомусь був не зрозумілий для тих, хто в наш час приймав рішення щодо вирішення проблем в АПК та збирався зробити селянина господарем на землі.
Адже професор О.В. Чаянов ще в передреволюційній Росії вважався авторитетом у галузі сільськогосподарської кооперації, викладав у Московській сільськогосподарській академії, Московському університеті. Основні його праці – „Нариси теорії трудового господарства” (1913), „Нариси з економіки трудового селянського господарства” (1924), „Організація селянського господарства” (1925), „Короткий курс кооперації” (1925), „Оптимальні розміри сільськогосподарських підприємств” (1928).
Не вдаючись в подробиці – чому весь цивілізований світ знає О.В. Чаянова, живе за його природними рецептами, а в нашій країні продовжуються пошуки та чекання, варто звернути увагу на те, що в часи О. В. Чаянова всі, хто повинен був це робити, більше думали про простих людей, про рівні можливості для всіх, ніж у наш час. Ще тоді виникали теорії „розкапіталізації сільської економіки”, сільськогосподарського підприємства, районування, розміщення виробництв.
Так, наприклад, О.В. Чаянов пристосував систему рахівництва капіталістичного господарства до сімейного господарства, оптимального його розміщення до міста, ринку та ін. Розробив модель працеспоживчого балансу селянського господарства: „…будь-яке трудове господарство має межу своїй продуктивності, яка визначається пропорційністю напруженої річної праці та ступенем задоволення потреб сім´ї”.
Школа О.В. Чаянова – це в першу чергу теорія сімейного трудового селянського господарства (ТСГ) (за сучасною термінологією – особисте селянське господарство (ОСГ): „Завданням ТСГ є одержання господарюючою сім´єю засобів існування найбільш повним використанням наявних в її розпорядженні засобів виробництва та робочої сили”. Це завдання протилежне капіталістичному підприємництву з найманою робочою силою і абсолютно протилежне намірам копіювати закордонне та чеканням спасіння із-за кордону.
Наш земляк – директор Інституту економіки та прогнозування НАН України Валерій Михайлович Геєць в коментарі газеті „Дзеркало тижня” (№21 (801) 5-11 червня 2010) повідомив, що завдання подальшого розширення приватизації та скорочення частки державної власності до 25-30% вступає в суперечність з настроями населення, майже 65% якого негативно відноситься до великої приватизації. Він також заявив, що більше 40% працездатного населення не задоволена і не хоче працювати в приватному секторі. Одна з причин такого невдоволення – система найму та звільнення з роботи. Яка не відповідає інтересам людей.
Розкрита О. В. Чаяновим внутрішня структура ТСГ - це взаємозв´язки галузей господарства, сполучення сільськогосподарських промислів, грошовий бюджет, оборот грошей та продуктів, розподіл трудових затрат сім’ї у часі та по галузях діяльності, вплив місцевого ринку, економічної кон’юнктури. Все це є особливо актуальним для депресивних регіонів, в т.ч. й таких, як наша Чернігівщина.
Найважливіші пункти його висновків: баланс праці (землеробство–промисли); баланс засобів виробництва (тварини–інвентар); грошовий бюджет (прибутки-витрати).
Велику увагу О.В. Чаянов надавав вивченню парадоксів економіки у селян, які не використовують вигідну техніку, розводять малорентабельні культури, йдуть на заробітки до інших.
Він ставив питання про трудовий потенціал ТСГ, внутрішню прибутковість господарства, процес перетворення ТСГ у фермерське господарство (ФГ), оптимальний розмір ФГ (8 - 10 чол.), що районна агрономія повинна безкоштовно обслуговувати ТСГ.
З врахуванням ситуації, що складалася після руйнації колгоспно-радгоспної системи та розпаювання земель, сьогодні, як вихід, почала рости зацікавленість до надбань О. В. Чаянова тому, що часом доведена життєздатність сімейних форм ведення сільського господарства. Відомий вчений, віце-президент Міжнародної Академії Екології Олександр Іванько довів, що сучасне ОСГ радикально відрізняється від ТСГ навіть 20-х років у гіршу сторону, але є загально – сімейна самоорганізація, праця, трудове виховання. Наприклад, після Великої Вітчизняної війни селянські підсобні господарства (СПГ) займали 1,2-1,3% сільгоспугідь, не мали механізації, виживали супроти заборон влади, але давали: 30-40% м´яса, 60-65% картоплі, 30-45% молока і овочів, 30-60% яєць, 22-26% шерсті.
В О.В. Чаянова природна межа продуктивності ТСГ (ОСГ) визначається взаємозв’язком напруженої річної праці та ступенем задоволення потреб сім'ї.
Цій теорії він дає знамениту графічну інтерпретацію, яка увійшла в світову економічну літературу як “криві Чаянова”.

Природа некапіталістичної системи ТСГ (ОСГ) така, що в далекому минулому не було економічних теорій, бо не було капіталістичних відносин (оплати праці найманих робітників). У наш час банк враховує, що дасть найвищу прибавку капіталу (відсоткова ставка, або чистий прибуток від виробництва):
ВД – (ВЗ + ЗП)  К • а/100,
де: ВД – валовий доход; ВЗ – авансування оборотного капіталу, ЗП – зарплата, К – капітал, а – відсоткова ставка на капітал.
Якщо фінансування закупівель у країні дає більший прибуток, ніж відродження села, то ніколи капітал у село не піде.
В ТСГ (ОСГ) зовсім навпаки. У нього головне – споживча якість, а не кількість. Відсутня категорія ЗП. Використання капіталу сім’єю на розвиток механізації та технологій вигідне, якщо рівновага важкості та задоволення потреб настане при більшому добробуті.
Напівтрудове господарство – фермерське вже використовує ЗП. Однак, в нашій країні до масового розвитку фермерських господарств не готові мінімум з кількох причин, і перш за все, через відсутність капіталів на „розкрутку” ФГ, інфраструктури підтримки та наявність всіх видів рекету. До фермерства доцільно приступати тільки розвинувши товарне ОСГ з його мобільністю і економічною стійкістю.
Зараз майже не існує громадської чи державної структури, що не „вболіває” за долю села. Але реальних зрушень не спостерігається, продовжують вимирати сільські регіони – основа безпеки держави.
Все це відбувається тому, що, на жаль, в умовах системних катаклізмів та зубожіння народу не існує жодної мотивації відродження сімейного господарювання. Селяни усвідомлюють, що завдання всіх (держави, місцевої влади, системної науки та громадських організацій) допомогти їм замінити існуючі технології ведення важкого та непривабливого сімейного господарювання на сучасні механізовані і автоматизовані. Держава та місцева влада повинні спрямувати зусилля на створення інфраструктури обслуговування ОСГ, наблизити до ОСГ безкоштовні сільськогосподарські послуги та землевпорядкування, не тільки припинити закриття сільських шкіл, дільничних лікарень, амбулаторій і ФАПів, а, навпаки, відкривати такі об’єкти. Держава та системна наука повинні докорінно змінити підготовку кадрів для села.
Відомо, що СТГ у часи О.В. Чанова та П.А. Столипіна стали могильниками поміщицьких господарств. І зараз саме ОСГ, без зарплати та з самоексплуатацією всіх своїх сил, можливістю приборкати будь-які інфляції, можуть стати справжніми конкурентами сучасних агро – формувань, що орендують земельні паї та монополістів, які займаються перекупкою сільгосппродукції і, на жаль, не переймаються збереженням села.
Якщо рахувати, що розпаюванням селян зробили „господарями своєї землі”, то сьогодні в першу чергу необхідно робити акцент на ОСГ, як на доступний механізм товарного наповнення ринку та потреб держави майже без бюджету. Без цього села, як сталі територіальні громади, просто згинуть. Примусова пряма та прихована оренда земельних паїв та ще й без соціальних зобов’язань орендарів тільки ускладнює становище селян.
Селяни також вважають, що держава через створення ринку прав оренди на землі сільськогосподарського призначення могла б допомагати тим власникам земельних паїв (у першу чергу поважного віку), які не мають можливості розвивати ОСГ й вимушено здають земельні паї в оренду далеко не тим, хто переймається збереженням села.
Кожного разу, відвідуючи свою малу батьківщину, приємно спостерігати як останнім часом земляки стають більш заможними, починають приводити свої будинки до сучасного вигляду, а також дізнаватися, що селяни Чернігівщини прозріли, бо все більша кількість власників земельних паїв без будь-яких порад чи вказівок відмовляється від подальшої здачі в оренду своїх наділів орендарям, які не забезпечують благополуччя орендодавців. Ці селяни на власному досвіді переконалися, що тільки таким чином можна забезпечити благополуччя своїх сімей та починають господарювати майже за О.В. Чаяновим. Але при цьому, крім побажань успіху, вони потребують належної підтримки не тільки від громадських організацій, а й з боку держави та місцевої влади. Адже, як зазначено в матеріалі Олександра Карпенка „Щоб усім було добре. Дещо про ситуацію у молочній та молокопереробній галузях”, який розміщено в газеті „Сільські вісті” від 25 лютого 2010 року №22 (18459), „особливість ситуації, в якій опинилася вітчизняна молочна галузь, полягає в тому, що 81 відсоток молока в країні виробляється в особистих селянських господарствах, але при цьому майже 90 відсотків державної підтримки одержують велико-товарні господарства.”
Не додає оптимізму ні селянам Чернігівщини, ні тим кому не байдужа доля своєї малої батьківщини повідомлення УНІАН від 15.07.2010 року про те, що за підсумками 1-го півріччя 2010 року Чернігівська область зайняла шосте місце в країні за виробництвом валової продукції сільського господарства з розрахунку на одну особу, адже таке виробництво залишилося на рівні минулого року, а кількість населення скоротилася.
Отже, не треба робити вигляд, що все добре. Треба робити все, щоб дійсно було добре, а для цього є всі можливості.

Олексій ОРЄХОВИЧ,
заступник голови земляцтва,
керівник Сосницького відділення