Товариство «Чернігівське земляцтво» в Києві

12 січня виповнилося 120 років від дня народження нашого земляка Михайла Петровича Кирпоноса – воєначальника, генерал-полковника, Героя Радянського Союзу.

Щоб вшанувати пам’ять і вклонитися його могилі цього дня разом з автором цих рядків у столичному парку Вічної Слави побували керівники Коропського відділення Чернігівського земляцтва в місті Києві Анатолій Карацюба та Сергій Ковтун.

Разом з тими, хто зацікавився нашою увагою до надгробка Михайла Кирпоноса, ми згадували його біографію.

Народився майбутній воєначальник у містечку Вертіївка (нині Ніжинського району Чернігівської області) в бідній селянській родині. Вчився рік в церковно-приходській школі, потім 3 роки в земській школі. Подальшу освіту продовжити не зміг через нестачу коштів у батьків. Потім до 1915 р. працював лісником.

У 1915 р. був призваний до армії, брав участь в Першій світовій війні на румунському фронті. В 1917 р. закінчив школу військових фельдшерів, служив фельдшером роти. Обирався головою полкового комітету, членом дивізійного ревкому.

Після жовтневої революції, в 1918 р. вступив до РСЧА. Брав участь у Громадянській війні. З грудня 1918 р. - командир батальйону, потім начальник штабу, помічник командира та командир 2-го Богунського полку.

Під час командування полком Михайло Кирпонос проявив свою доблесть, який успішно протистояв білогвардійцям під Житомиром, Бердичевом, звільняв Київ. Реввійськрада республіки нагородила його особистою зброєю - маузером.

З червня 1919 р. по травень 1920 р. – він помічник начальника Школи червоних старшин у Житомирі. В 1927 р. закінчив Військову Академію ім. Михайла Фрунзе, а після її закінчення був начальником штабу 51-ої стрілецької дивізії, потім начальником і військовим комісаром Казанського військового училища ім. Верховної Ради Татарською АРСР.

Під час радянсько-фінської війни він командував 70-ою стрілецькою дивізією 7-ої армії, що штурмувала Виборг. За успішне форсування Виборзької протоки у нічний час льодом і захоплення прибережних укріплень, що порушило важливі ворожі комунікації та прискорило закінчення Фінської кампанії 1939 -1940 рр., Михайлу Кирпоносу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21.03.1940 р. присвоєне звання Героя Радянського Союзу, з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка». Історія військового мистецтва до цього знала тільки два таких випадки. Перший - коли війська Петра Першого подолали маршем по льоду Виборзьку затоку та штурмом взяли однойменне місто, другий - коли війська Багратіона перейшли льодом затоку з моря та захопили Аландські острови.

З квітня 1940 р. Михайло Кирпонос командир стрілецького корпусу, з червня - командувач військами Ленінградського військового округу. З введенням генеральських звань в РСЧА 04.06.1940 р. йому було присвоєне військове звання «генерал-лейтенант».

З 22.02.1941 р. його призначено командувачем Київським Особливим військовим округом. Йому присвоєне військове звання «генерал-полковник».За оцінками тих, хто оточував Михайла Кирпоноса, він був невтомним, вникав у всі деталі керування військами, і відчував, що війна насувається. Михайло Петрович не засиджувався у штабі, постійно бував у військах, на заводах, де виробляли зброю на випадок війни.

З моменту перетворення округу в Південно-Західний фронт і початком Великої Вітчизняної війни, генерал-полковник Михайло Кирпонос - командувач Південно-Західним фронтом. Як воєначальника його високо цінували в наркоматі оборони.

Війська фронту вели кровопролитні оборонні бої на Правобережній Україні. Стійкі оборонні дії на важливих оперативно-стратегічних рубежах і напрямах поєднувалися з контрударами. В умовах глибоких обходів і обхватів танковими та механізованими угрупуваннями супротивника війська Південно-Західного фронту, розчленовані на загони та групи, здійснювали маневр, виходячи з-під ударів на проміжні та тилові оборонні рубежі, вели напружені бої. Багато хто з них пробився через ворожі заслони, але десятки тисяч бійців і командирів загинули або потрапили в полон.

Проте, незважаючи на значний оперативний успіх супротивника під Уманню, фронт зберіг боєздатність і продовжив з боями відступати, зупинившись на рубежі Дніпра. В ході Київської операції Михайло Кирпонос, а його підтримали начальник Генштабу, Маршал Радянського Союзу Борис Шапошников, главком військ Південно-Західного напрямку, Маршал Радянського Союзу Семен Будьонний і заступник начальника Генштабу – начальник Оперативного управління, генерал-майор Олександр Василевський, наполягав на негайному відведенні військ з Києва та просив дозволу на відступ з оперативного мішка навколо Києва. Однак всупереч цьому Ставкою дозволу дано не було. Фронт не мав на той час резервів і не міг зупинити просування перенаправленої з московського на південний напрям (фактично в тил Південно-Західного фронту) 2-ої танкової групи генерал-полковника Гейнца Гудеріана. До 14 вересня в оточення потрапили 5, 21, 26 і 37 армії.

20.09.1941 р. зведена колона штабів Південно-Західного фронту і 5-ої армії підійшла до хутора Дрюківщина Лохвицького району Полтавської області, за 15 км на південний захід від Лохвиці. Там вона була атакована головними силами німецької 3-ої танкової дивізії. Втративши декілька гармат і бронемашин, залишки колони відійшли в урочище Шумейкове, поблизу села Ісківці Лохвицького району Полтавської області. До рук супротивника потрапив командувач артилерією 5-ої армії генерал-майор Володимир Сотенський разом зі всім своїм штабом. У групі разом з Михайлом Кирпоносом залишалося не більше тисячі чоловік, з них близько 800 командирів. Транспорт і люди розосередилися кромкою яру, що перетинав гай, бронемашини зайняли позиції на узліссі. Німецькі танки та піхота атакували гай з трьох сторін. Спочатку вони увірвалися на східне узлісся. В рукопашній сутичці брали участь всі - від солдата до командувача фронтом. Михайла Петровича спочатку поранило в ногу, а незабаром осколки міни зрешетили його груди. Командувач одразу помер. Бій продовжувався 5 годин.

В 1943 р. останки Михайла Кирпоноса були перенесені до Києва, в парк Вічної Слави. У Києві та Чернігові встановлені пам'ятники генералові Кирпоносу. У Києві та Чернігові ім'ям Кирпоноса названі вулиці. На батьківщині воєначальника-героя у Вертіївці діє музей Михайла Кирпоноса.

Наші співрозмовники в парку Вічної Слави були одностайні – Михайло Кирпонос був справжнім героєм, і загинув він відстоюючи свою українську землю. Не залишили вони поза увагою й чисельні безрезультатні клопотання  щодо присвоєння звання Герой України Михайлу Кирпоносу. Цікавило їх також й те: чому в цей день про справжнього героя згадали тільки земляки?

Олексій ОРЄХОВИЧ,

заступник голови земляцтва