Товариство «Чернігівське земляцтво» в Києві

Ми єдністю сильні

П'ятнадцять років тому березневої пори в пишному приміщенні Спілки письменників зібралося кілька десятків справжніх патріотів Чернігівщини на свою першу раду. Були то люди поважні, знані в суспільстві. Декого, на жаль, уже нема на білому світі, але пам'ять про них відбита і в тодішніх установчих документах, і в наших серцях. З міста над Десною прибула поважна делегація на чолі з одним із керівників області Петром Шаповалом. Столичні чернігівці гуртувалися під крилом Юрія Мушкетика, який і взяв на себе головування. На порядку денному стояло питання, далеке від традиційних для Будинку літераторів специфічних проблем, – створення земляцтва.

Ця ідея давно гуртувала наших земляків, і це було природнім почуттям – адже в умовах великого міста, де мешкають люди з усього світу, кожному небайдужому серцю так хотілося поділитися теплом саме з тими, хто свого часу топтав стежки на зачарованих сіверських полях та луках, кого ще й досі тягнуло до рідних хат і родаків, хто відчував потребу бодай чимось допомогти землякам у налаштуванні кращого життя – адже саме тоді Україна почала новітній етап свого державного становлення, а це породжувало великі здвиги в психіці мільйонів, ламання старих соціальних стереотипів, а водночас і розгубленість людей. І того дня схвильовані сіверяни ухвалили в чомусь
історичне рішення про створення земляцтва.

Воно починалося з єднання кількох десятків однодумців, які обрали першим своїм головою авторитетного державного діяча Павла Мисника, воно починалося на голому місці, отже, саме мусило обирати шляхи розвитку. Як показало життя, вони були знайдені колективною волею, і до нової громадської організації потяглися все нові й нові чернігівці. І почалася натхненна робота, і неухильно зростав її авторитет. Досить згадати лише десять випусків унікальних календарів, подібних яким нема в жодному з інших земляцтв, за якими стоять набагато потужніші в духовному та економічному плані регіони. А ще ж на рахунку земляків буквально тисячі добрих справ на малій батьківщині, які вже стали віхами новітньої історії. А ще ж неповторний клімат доброти і єднання, який панує і в цілому земляцтві, і в кожному з його районних відділень. Знають нас і в столиці, і в найвіддаленіших куточках Чернігівщини. Все це наша праця, наша любов до древнього свого краю.

Сьогодні нас понад три тисячі. Людей різних за досвідом і суспільною значимістю, літніх і молодих, чоловіків і жінок. Але, як би там не було, ми рівні у своїй любові до малої батьківщини, яка ось уже в п'ятнадцятий раз зібрала нас під дахом оновленого Палацу спорту. Обнімімося ж знову, єднаймося, бо тільки єдність думок і справ допоможе нам залишитися справжніми синами й доньками рідної Сіверщини.

Зі святом вас, дорогі земляки!

Рада Товариства "Чернігівське земляцтво" в м. Києві

У квітні "Отчий порог" містить традиційні рубрики, серед яких віншування ювілярів.

БІЛЯКОВИЧ Микола Олексійович – святкує 75-річчя. Народився 13 квітня 1936 року в смт. Мала Дівиця Прилуцького району. З 1964 р. працював у Київському автодорожному інституті на посадах асистента, доцента, професора, декана факультету. Нині – перший проректор, завідувач кафедри шляхових машин Національного транспортного університету. Підготував понад 100 наукових розробок, статей, навчальних посібників, підручників і довідників. Академік транспортної академії України, заслужений працівник народної освіти України, кандидат технічних наук. Нагороджений орденами "Знак Пошани", "За заслуги".

ГОРЛАЧ (КОВАЛЕНКО) Леонід Никифорович – 70-річчя. Народився 4 квітня 1941 року в смт. Ріпки. Дитинство минуло в селі Червоний Колодязь Ніжинського району. Працював у пресі, в апараті Національної спілки письменників України, обіймав посаду директора Бюро пропаганди художньої літератури. Автор понад 40 книг. Головний редактор земляцької газети "Отчий поріг". Учасник установчих зборів товариства "Чернігівське земляцтво" в м. Києві. Нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради Грузинської РСР, медалями "За трудову доблесть" та "За будівництво Байкало-Амурської магістралі". Делегат ХХІ з'їзду комсомолу України. Лауреат Республіканської премії ім. М.Островського, Міжнародної премії доктора М.Дем'яніва, Всеукраїнської премії ім. Нечуя-Левицького, Міжнародної премії ім. Г.Сковороди, М.Коцюбинського, А.Малишка.

Березневе число "Отчого порога" розпочинається зі статті "Живий дух поета".

Березень щороку приходить на нашу землю двома знаменнями – пам'яттю про українського пророка Тараса Шевченка і пошануванням кращої частини людства, нашого славного жіноцтва. Зрештою, і в самій творчості великого поета образ жінки – матері, нещасливої покритки чи коханої дівчини – має своє особливе місце. Тож сам початок весняного оживання природи зігрівають святі істини, навіки закарбовані в генетичний код українця.

Про Кобзаря на Чернігівщині давно написані цілі дослідження, до цієї теми долучаються нові й нові покоління. Справді, його задумливі очі вбирали в себе Густинь і Седнів, Чернігів і Ніжин з Прилуками, Марківці й Мотронівку, десятки інших сіл. Вони ж і проводжали Поета, коли його прах без поспіху повертали з Петербурга до Канева – як повертають серце до осиротілого тіла. Той шлях теж закарбований у пам'ять нашої Сіверщини у різний спосіб. Що ж, українці мають за символ високої світлої долі не самодержця чи завойовника'полководця, а саме Поета, і в цьому теж особливість їх генетики. Так і виходить, що саме він став оберегом усього народу, чи не самим Господом приреченого на вічну боротьбу за власну ідентичність.

Та не кожен українець, хто, щойно вселившись у високий чиновницький кабінет, дає команду заради захисту власної потилиці притулити десь у куточку портрет Шевченка, бо два нерозривні образи – України й Поета – треба берегти у серці. І в нинішні нелегкі часи самопоборювання Тарас Шевченко – а поруч із ним і наше чарівне жіноцтво, яке й зберігає в душі національний дух народу через рідне слово й пісню – саме вони стають основою для віри в щасливе майбутнє нашої держави.

Пропонуємо вашій увазі лютневе число "Отчого порога".

У лютому святкують свій ювілей

СИДОРЕНКО Іван Дмитрович – 80-ліття. Народився 5 лютого 1931 року в селі Піски Бобровицького району. Завідував сільською дільничною лікарнею на Остерщині, де поєднував адміністративну роботу з лікарською практикою. Навчався в клінічній ординатурі та аспірантурі, де розробляв тему дисертації, присвячену складним питанням діагностики та лікування гострого інфаркту міокарда.

Працював у системі Четвертого головного управління МОЗ України, в подальшому – на науково-педагогічній роботі в Національному медичному університеті ім. О.О.Богомольця, багато років причетний до підготовки молодого покоління висококваліфікованих лікарів. Викладач клінічних дисциплін. Кандидат медичних наук. Член наукового кардіологічного і терапевтичного товариства. Нагороджений державними відзнаками.

Творчий доробок складає більше 100 наукових праць з актуальних проблем медицини, переважно кардіології. Учасник багатьох міжнародних, загальнодержавних, регіональних наукових конгресів, симпозіумів, конференцій та з'їздів. Крім суто професійної роботи, досліджує історію рідного краю, займається літературознавством. Своїми знахідками і роздумами ділиться з читачами на сторінках
періодичної преси, друкується в колективних збірниках, альманахах, журналах.

Учасник установчо-організаційних зборів земляків – вихідців з Чернігівської області, на яких було створено Чернігівське земляцтво у м.Києві.

Про інших ювілярів - традиційно, на 2-й сторінці газети ...

В українській Вікіпедії розпочався тематичний тиждень, присвячений написанню і поліпшенню статей, які стосуються Чернігівщини.

У Вікіпедії поки дуже мало статей, що стосуються Чернігівської області. Тому аби збільшити і поліпшити статті з цього регіону проводиться даний тиждень!

Період: 4 лютого — 20 лютого 2011 року.

Детальніше: http://uk.wikipedia.org/wiki/Вікіпедія:Проект:Тематичний_тиждень/Тиждень_Чернігівщини

Щойно створив статтю у Вікіпедії про нашого земляка - Забіяку Івана Михайловича - заступника керівника Прилуцького осередку по Талалаївському району, див. http://uk.wikipedia.org/wiki/Забіяка_Іван_Михайлович

У Вікіпедії будь-хто може редагувати і створювати статті про будь що. Але там також є механізми ефективної протидії мотлоху і вандалізму. Запрошую приєднуватися. Можна почати з доповнення статей про населені пункти Чернігівщини: http://uk.wikipedia.org/wiki/Категорія:Населені_пункти_Чернігівської_області

В разі запитань - звертайтеся.

Юрій Пероганич, член земляцтва, адміністратор сайту, тел 067 505 1201, director @ wikimediaukraine . org . ua

Вийшов з друку черговий номер "Отчого порога". Традиційно, на другій сторінці газети – привітання ювілярів.

Приємно відмітити, що ВОЛОХ Дмитро Степанович – відмічає 75-річчя. Народився 29 січня 1936 року в селі Горобіївка Срібнянського району. Працював деканом та завідувачем кафедри фармації фармацевтичного факультету Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця. Нині працює завідувачем кафедри організації та економіки. Доктор медичних наук, професор, дійсний член Міжнародної академії інформатизації, академік Міжнародної академії наук. Член ВАКУ. Член Атестаційної комісії при Міністерстві охорони здоров'я.

Автор близько 200 наукових праць, з яких чотири монографії. Нагороджений Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України та Міністерства охорони здоров'я, орденами Трудового Червоного Прапора та "За заслуги" ІІІ ступеня, "Знаком Пошани", медалями. Відмінних охорони здоров'я України, заслужений працівник охорони здоров'я України. Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії.

Член Ради товариства "Чернігівське земляцтво" в місті Києві. Заступник керівника Прилуцького, Срібнянського, Талалаївського осередку земляцтва.

Більше року за адресою http://talzem.at.ua працює сайт Талалаївського району Прилуцького відділення земляцтва.

Адміністратори сайту:

• Забіяка Іван Михайлович, заступник керівника Прилуцького осередку по Талалаївському району, http://uk.wikipedia.org/wiki/Забіяка_Іван_Михайлович
• Мироненко Володимир Іванович, http://talzem.at.ua/index/storinka_mironenka_vi/0-9,

З нами дух малої Вітчизни

Нестримним потоком летить час через стромовини великих і малих подій, які так чи інакше торкаються всіх нас. Не був винятком і нинішній рік, який добігає кінця. Знову тривали політичні баталії, що часом заступали загальнолюдські проблеми, знову виринали на обріях амбітні лідери, що обіцяли, як і попередники, золоті гори за виборчі голоси. Та наш народ уже спокійніше ставиться до всіляких прожектів, натомість запрягаючись у напружену щоденну роботу, не ждучи манни небесної ні від правих, ні від лівих. У цьому його предковічна мудрість, яка рано чи пізно прокладе дорогу до всезагального добробуту.

Наше багатолюдне земляцтво теж не стояло осторонь всіх подій. Та як могло бути інакше, коли його ядро складають люди активні, патріоти України й своєї колискової Чернігівщини. І хоча нас не обминули глобальні події, хоча в силу об'єктивних обставин штаб земляцтва перемістився на лівий берег Дніпра (а це, якщо згадати історію, ближче до території Чернігівської губернії, себто, до рідного порогу), напружена робота не втратила свого запалу в більшості районних відділень.

Особливо цінною є благодійна діяльність наших низинних колективів. Надається посильна матеріальна допомога, вирішуються проблеми районів у столичних кабінетах, доступ до яких досить обмежений, з'являються спільні краєзнавчі видання, триває жвавий обмін делегаціями на різних урочистостях, зводяться нові церкви при підтримці столичних сіверян. Усе це робилося впродовж року без особливого ґвалту й крику, без використання задля політичних акцій, бо в основі кожного вчинку наших земляків лежить лише глибока любов до малої батьківщини, а це вершина духовної піраміди.

Чернігівське земляцтво славиться частими поїздками делегацій земляцьких осередків до своїх районних центрів. Але наша Чернігівщина славиться історичними та природними пам'ятками, до яких возять туристів з інших країв. Тому у земляцтві вже давно літала думка про те, що необхідно розробити туристичні маршрути рідним краєм для всіх бажаючих земляків, щоб вони могли, окрім свого району, ознайомитися з іншими. І ось нарешті ця подія сталася - до ряду містечок та сіл рідної Чернігівської землі завітала солідна делегація.

Ця дводенна акція стала можливою завдяки ініціативі виконавчого директора Тетяни Літошко та керівництва Ко-ропського і Сосницького районних відділень. їх підтримав керівник Прилуцького осередку Павло Кривонос, який надав автобус лише за 50 % оплати його вартості. За високої конкуренції перші 50 земляків, які вчасно заплатили кошти, стали справжніми щасливчиками. Так, серед присутніх були заступник голови Ради Володимир Пушкарьов, голови Коропського осередку Анатолій Карацюба, Носівського - Віктор Черненко, Городнянського - Петро Назимко, члени районних осередків Сергій Кудін, Сергій Ковтун, Віталій Коваленко, Тетяна Сосновська, Петро Медвідь, Анатолій Бобров, Галина Кокта, Микола Білан, Тетяна Богданова, Іван Майдан, Петро Катіман, Юрій Пероганич, Марія Саричева, Григорій Дворський та інші. Маршрут поїздки пролягав наступними місцями: Київ - Козелець - Батурин - Короп - Вишеньки - Рихли - Оболоння - Мезин - Свердловка - Сосниця - Київ.