Товариство «Чернігівське земляцтво» в Києві

Село Мочалище, що на Чернігівщині, досить давнє. Розповідали мені, коли Батий вів своє військо на Київ, то й через Мочалище пролітали войовничі ординці. Пізніше один із них якимось чином опинився в селі, пристав до мочалищанської красуні на прізвище Гуленко. Що то південна кров, – незабаром на Гуленківщині (так стали називати підлісний куток села) стали народжуватися діти з розкосими очима. І – до цих пір. Ще одна деталь свідчить про реальність цієї легенди. Коли, приміром, гуленківець сідає на землю, то ноги підгинає під себе по-монгольськи. Як не згадати Шевченкове: "...моголи, моголи, золотого Тамерлана онучата голі". Бачите, поет прозирав у наш день.

Люди, чиї душі отруїв мовний Чорнобиль, здатні лише на гарматне м'ясо, депортацію в "телятниках", порпання у вічній мерзлоті... Боже, таких же – пів-України! От де є розгулятись дикому звіру.

Чашина..., підгірлиця..., привій..., занози..., облук... Так, так, це деталі українського ярма, оспіваного й оплаканого за цілі століття. Волів уже давно немає, а імперське ярмо ще муляє... Микола Жулинський на пасіці Віктора Ющенка веде мову про останні політичні події. А господар ніби й не слухає його. Нарешті каже:

– Миколо, ти лишень поглянь, як трутні обсіли рамку!

Микола Григорович тільки плечима стенув. І марно, бо, як казав один: "Так Бог дав, що мед солодкий".