«Володимир посадив Мстислава, свого сина після себе в Києві, а Мстислав свого брата Ярополка. А ось я кажу: якщо Бог мене візьме, то я даю після себе Київ брату моєму Ігорю».
«Цей князь Ігор Ольгович був мужхоробрий і великий любитель до полювання на звірів та птицю, читав книги та розумівся на церковних співах... Ростом був середній, худорлявий, лицем смуглий, волосся носив довге, як у священика, бороду мав вузьку і невелику».
Те ж саме зробив його двоюрідний брат Микола Святоша, але 40 роками раніше. Ігор звернувся до Ізяслава зі словами: "Давно і в самому щасті хотів я посвятити душу свою Богу. Нині, у в'язниці і при дверях домовини, чи можу бажати іншого!". Ізяслав відповів йому: "Ти вільний, але відпускаю тебе лише через хворобу". Ігоря віднесли до келії, і лежав там він 8 днів майже мертвий. Великий князь Ізяслав повелів переяславському єпископу Єфимію постригти Ігоря в ченці, і сталося це напередодні свята Богоявлення Господнього. На дивовижу усім чернець Гавриїл, таке було його чернече ім'я, видужав повністю. Останні дні свого життя князь-чернець провів у Федорівському монастирі у Києві, там прийняв і схиму з іменем Ігнатій. Вірний брат Ігоря, чернігівський князь Святослав, бажав помсти за брата, а тому великий князь Ізяслав почав збиратися проти нього в похід. Кияни, дізнавшись про його наміри, зібралися на віче й вигукували до князя: "Ми йдемо за тебе і з дітьми!" Та знайшовся один, що вигукнув: «Ми й раді йти, але згадайте, що ворог князя і народу Ігор не у в'язниці сидить, а живе спокійно в монастирі Святого Федора. Уб'ємо його й тоді підемо на Чернігів».
Збожеволілого натовпу вже не міг зупинити ніхто. Відчуваючи свою кончину, князьчернець молився в той час перед своєю келійною іконою Божої Матері, яка потім буде названа Ігорівською. Пізніше її перенесуть в Іоано-Богословський приділ Свято-Успенської церкви Києво-Печерського монастиря.
Найбільше намагався захистити нещасного схимника брат великого князя Ізяслава – Володимир. Але з Ігоря вже було зірвано чернечий одяг і його виволікли з храму на вулицю. Князь Володимир таки відбив його від натовпу і заховав у будинку своєї матері. Озвірілі люди виламали ворота і вдерлися до будинку. Закінчилося тим, що князь був безжалісно вбитий, його роздягнуте тіло поволокли вулицями до торгової площі на Подолі й там нарешті залишили. Князь Володимир повелів ігумену Свято+Федорівського монастиря Ананію поховати Ігоря. Ігумен з риданнями вдягнув тіло нещасного в одяг схимника і його занесли в церкву. Вночі у церкві дивно засвітилися самі свічки й лампади. Звершуючи похорон, ігумен Ананій вигукнув такі слова: "Горе тим, що живуть сьогодні, горе віку суєтному і серцям жорстоким!" Слова ці супроводжувалися грізним знаменням – громом і страшними блискавками. Народ вжахнувся і вигукнув "Господи помилуй!" та став плакати запізнілими сльозами.
Усі зрозуміли, що було вбито невинну людину через ненависть до його роду. А тому досить швидко почалося шанування князя Ігоря як святого й мученика. За часів княжіння у Києві Юрія Долгорукого 5 червня 1150 року святі мощі князя+страстотерпця Ігоря Чернігівського та Київського зусиллями його брата Святослава з великими почестями були перенесені до Чернігова й покладені у Спасо+Преображенському соборі. Перенесення мощів святого князя, а також святкування Ігорівської ікони – 5(18) червня. За допомогою до неї звертаються люди, яких переслідують скорботи й гоніння і ті, що зазнали лиха.
Борис САМБОР
Прикріплений файл | Розмір |
---|---|
Otch_p11.12.pdf | 1.75 MБ |
Останні коментарі
13 years 35 тижнів тому
14 years 3 тижні тому
14 years 15 тижнів тому
14 years 28 тижнів тому
14 years 28 тижнів тому
14 years 46 тижнів тому